Запишите предложения, употребляя личные местоимения в нужном числе и падеже. Восстановите пропущенные буквы, знаки препинания,

ответ к заданию по русскому языку
 

Кожна сучасна держава прагне до демократії. Народ хоче сам контролювати державу у якій живе. А що стосовно шкіл? Чи можна вважати українські школи справді демократичними? Зараз, хотілося б детальніше розглянути демократію саме як принцип організації та діяльності громадських організацій. Розглянемо головну ознаку демократії - “Народ — верховне джерело влади”. Звідси ми маємо, що якимось чином, усі учасники учбового процесу, повинні впливати на усі питання, щодо учбового процесу. Якщо вчителі ще можуть впливати на нього, через якісь педагогічні ради, то щодо учнів ситуація зовсім інша. Дуже велика кількість учнів. - адже важко спитати думку кожного. Гаразд, методом анкетування ми зможемо подолати цю проблему, тепер велика кількість опитуваних не є загрозою шкільній демократії. Одразу перед нами постає наступна проблема, некомпетентність деяких учнів. Наприклад учні молодших класів ще не можуть оцінити ситуацію в цілому і їх взагалі не дуже хвилює, що від них хочуть. Але кому усим цим займатися? Адже у школі не предбачено людини с такими обов'язками та й навряд чи одна людина з цим впроється. Але звичайно, все не так погано як може здатися, для цього й було створено учнівське самоврядування.І як на мене це був перший крок до справжньої шкільної демократії. Бо це дуже схоже на представницьку демократію і тепер учні можуть впливати на рішення деяких питань стосовно шкільного життя. Але на жаль, у багатьох школах, до парламента дуже рідко прислуховуються, якщо взагалі прислуховуються. І учнівський парламент перетворюється просто на організацію, що виконує усі дані їй доручення з боку вищих органів влади. І ще одне важливе питання, яке мені хотілося б зачепити, це високий рівень свідомості громадян у демократичній державі. Тобто громадяни самі повинні хотіти, щось змінити або впливати на якісь рішення стосовно держави. Адже часто серед людей поширена думка: “Чому я повинен щось робити, якщо це може зробити хтось інший?”. Ця ситуація не обходить стороною і школи, адже учні задоволені залишатися бездіяльними. І на мою думку, щоб у школах панувала справжня демократія, учні повинні самі прагнути залучитись до шкільного життя, інакше усе раніше описане буде марним. Так у 80-х роках 20 століття почала формуватися нова модель школи. Кен Робінсон і Лу Ароніка у книзі “Школа майбутнього” пишуть: “1987 рок Яков Гект заснував школу де за кожне рішення, що стосовно навчальної програми, голосували учні, вчителі й батьки. Гадерська школа була названа “першою в світі демократичною школою”” Учні отримали можливість вибирати, що й як вони хочуть вивчати. Так модель почала швидко поширюватись у США та у європейських країнах. Сьогодні вона передбачає вирішення усіх питань колегіально. Виникає проблема, яка потребує вирішення: 1.Формується загальна воля, що потребує вирушення (референдум на прикладі держави) 2.Альтернативи обговорюються з учнями, вчителями, батьками та адміністрацією 3.Рішення приймають на загальних зборах чи органом самоврядування. 4.Адміністрація та вчителі виступають радниками і рівноправними учасниками прийняття рішень. Яким є такий шкільний устрій, гарним чи поганим кожен вирішує сам для себе. На мою думку, навіть такий устрій демократії може мати свої недоліки. І підсумовуючи усе вище описане, хочу сказати, що як на мене, школа вже простір демократії. Звичайно, не такий бездоганний, хотілося б, але зміни потребують часу і багато зусиль. І на останок, хочу зосередити вашу увагу на тому, що попри все в Україні в 2017 році запустили проект “Демократична зміна”, який спрямований саме на те, щоб відбулися значні зміни в школах

Відповідь:

Патріотичні ідеї

1. Ідея служіння батьківщині, самоутвердження народу, боротьби проти соціального, національного, релігійного гноблення.

2. Відображення реальних подій у легендаризованій формі, надання реальним фактам героїчного змісту, національного й релігійного пафосу.

3. Історична конкретність, зв'язок із певною добою. Автори творів – невідомі учасники та очевидці певних історичних подій, мандрівні співці (у Франції – жонглери, у Німеччині – шпільмани, в Іспанії – хуглари, в Росії – скоморохи та ін.)

4. Органічне поєднання реальних історичних фактів  і постатей з вигаданими подіями та персонажами. Поєднання фантастичного й реального.

5. Герої – сини свого часу, народу; уособлення ідеї національної незалежності, етичних і соціальних норм свого народу.

6. Основна тема – боротьба із зовнішніми ворогами за віру, незалежність народу та об’єднання країни, протистояння у міжусобних чварах.

Примітка:Український героїчний епос виник за сивої давнини. На його перші вияви натрапляємо ще в українській обрядовій поезії, казках, легендах, переказах. Яскравим прикладом героїчного епосу Київської Русі є «Слово про похід Ігорів», доби Козаччини – думи й історичні пісні («Козак Голота», «Пісня про Байду», «Самійло Кішка», «Маруся Богуславка», «Перемога під Корсунем» та ін.) Героїчний епос нерідко ставав підґрунтям , на якому розвивалися різні літературні форми. Впродовж століть героїчний епос був потужною ідеологічною силою, що формувала політичний і моральний світогляд народу.