Что забайкальские буддисты объявили противными учению Будды и народным обычаям?

Homo ethicus та homo faber - це два поняття, які використовуються для опису людської природи та різних аспектів людського життя.

Homo faber - це латинський термін, який означає "людина-творець" або "людина-майстер". Це поняття використовується для опису людини як творця та користувача інструментів, технологій та матеріалів, які дозволяють їй виробляти різні речі та забезпечувати свої потреби.

Homo ethicus, з іншого боку, описує людину як моральний суб'єкт. Це поняття використовується для опису людей як істот, які мають здатність до морального відчуття, розуміння та поведінки. Homo ethicus зосереджується на моральних та етичних аспектах людського життя, зокрема на принципах праведності, справедливості та людської гідності.

Отже, основна відмінність між homo ethicus та homo faber полягає в тому, що перший описує людину як морального суб'єкта, який має здатність до моральних відчуттів та розуміння, тоді як другий описує людину як творця та користувача інструментів, технологій та матеріалів, які дозволяють їй задовольняти свої потреби.

Український постмодерний роман (зокрема, «Рекреації», «Московіада», «Первєрзія» Юрія Андруховича) заперечує оповідні стратегії реалістичного дискурсу: причинно-наслідкові зв’язки сюжету, психологічну зумовленість поведінки персонажів, деякими аспектами перегукуючись з американськими постмодерністами «чорного гумору», в канонах якого, наприклад, написано оповідання Юрія Винничука «Ги-ги-ги». Оповідач-абсурдист найдошкульніше висміює свого героя, діючи на читача епатажно, викликаючи огиду і відразу до ганебних вчинків персонажа. Постмодернізм вибудовує особливу концепцію світу. Якщо модерністи прагнули виявити найменші відмінності та принципову несумісність усіх сторін зображуваної дійсності, то постмо- дерністи захищають позицію відстороненого і відчуженого ігача. Постмодерністи утверджують принцип загальної рівнозначності всіх явищ і аспектів життя, часто агресивно засуджують насильницьку дегуманізацію, асиміляцію людини зовнішнім світом, що були яскраво виражені в просторі радянської імперії (збірка поезій «Тінь великого класика та інші вірші» (1991 р.), п’єси Олександра Ірванця «Маленька п’єса про зраду для одної актриси», «RECORDING» (1991 р.), роман Юрія Іздрика «Воццек» (1996 р.). У цьому аспекті український постмодернізм має свою специфіку як явище постколоніальної культури. Це засвідчує проза Юрія Андруховича: за грою, «витівками» у його творах прозирає віра в духовність народу, якої немає у західних постмодерністів. Те, що в текстах Євгена Пашковського, В’ячеслава Медвідя, Юрія Андруховича карнавалізм та інші елементи постмодернізму спрямовано проти негативних явищ в українській культурі й політиці, Богдан Рубчак розцінює як вияв глибокого патріотизму.
Джерело: https://ukrclassic.com.ua/katalog/teoriya-literaturi/3500-postmodernizm-v-ukrajinskij-literaturi Бібліотека української літератури © ukrclassic.com.ua