На пластинах плоского конденсатора равномерно распределён электрический заряд плотностью σ = 0, 2 мкКл/м2. Расстояние между пластинами

ответ к заданию по физике
 

Тоді князь говорить:

— Ну, Ілля Муромець, накажи ти йому!

От Ілля Муромець і каже:

— Ви станьте тут,— до князя і княгині (накрив їх буркою),— я вас прикрию, щоб у вас перепонки у вухах не полопались, коли він буде свистіти.

А Солов'ю-розбійнику наказав:

— Ану, слухай, Соловей-розбійник, що я тобі наказую, засвисти іще раз по-солов'їному!

Так він як засвистів — листя посипалось з дерев і ті богатирі, котрі були у князя Володимира, попадали і рачки тікали. А він іще як заревів по-звіриному, так ті рачки розбіглися, хто куди попав, князя й княгиню Ілля держав під буркою, щоб не попадали і щоб перепонки не полопались.

— Такі ви знатні, га? — каже Ілля Муромець до богатирів.— Тікаєте? А як же я од нього не тікав?

Тоді вивів Солов'я-розбійника у поле і одрубав йому голову.

Потім остався жить у князя Володимира. От одного разу знов богатирі з'їхалися до князя. Гуляли там, бенкетували і щось там не помирилися, посварилися з Іллею Муромцем. Підмовили князя, і князь узяв та й посадив Іллю Муромця в тюрму. Посадив у тюрьму і ту тюрьму обгорнув землею, валом таким. І не посилав три роки Іллі Муромцю їсти, думав, що Ілля вже там загинув.

А дочка князя Володимира, щоб батько не знав, таємно носила Іллі їсти. І він собі так сидить, їсть, п'є, а князь думає, що він уже давно помер.

Пройшло три роки. Коли це один татарський цар, богатир на ймення цар Калін, присилає до князя гінцем листа, пише: «Я татарський цар Калін. Мало мені моїх татар, хочу забрать і твою Київщину. І коли ти мені добровільно не оддаси своє царство, то я прийду з військами, завоюю тебе, і ти будеш зі своєю жінкою у мене на кухні воду носить».

Почитав князь Володимир того листа, перелякався. Зразу почав радитись з жінкою:

— Що нам робить, що нам робить? Привезли й дочку:

— Що нам робить? Дочка каже:

— Ану, пошліть, часом живий Ілля Муромець там?

— Що ти,— каже князь,— здуріла, чи що? Три роки він голодний там сидить, він давно помер, його кістки там розсипались, мабуть.

— Та ні, ні, ану, пошліть!

Він знов кричить на неї, а далі:

— Та, може, і справді він живий.

Батько бачить, що дочка пристає, та й каже:

— Ану, пошлю, підіть подивіться!

Пішли, розкопали... Зайшли. А Ілля Муромець сидить, пісеньки наспівує.

Повернулись вони до князя і говорять:

— Ілля Муромець живий, наче з ним нічого і не бувало.

— Правда?

— Правда.

— Ану гайда! — князь бігом до нього. Прийшов, одімкнув усі двері, випустив Іллю Муромця і почав просити:

— Іллюшко,— каже,— Іллюшко, прости за те, що я на тебе прогнівався і посадив тебе в тюрму! Виручай тепер нас із біди!

— Ні-і! — каже Ілля Муромець.— Іди ти собі! Ти хотів заморити мене голодом, щоб я вмер, а тепер хочеш, щоб я йшов виручати тебе! Нема!

Послав князь княгиню.

Прийшла княгиня, просила, просила, знов Ілля відмовився:

— Ні-і! Нізащо вас не буду захищати. Тоді дочка каже:

— Ану, піду я по

Прийшла дочка, він не відмовляється, каже:

— Ти мене годувала, ти мене держала на світі, за тебе йду, буду захищати Руську землю! Має,— каже,— твій тато і мама щастя.

І як вийшов Ілля Муромець, як пішов з Каліном царем воювати! Розбив Калінове військо. А цар Калін був здоровий, сильний богатир. Коли Ілля розбив його війська, він сам взявся з Іллею бороться. Бились, бились, троє діб бились. Цар Калін уже наче совсім подужав Іллю, кинув його об землю і надавив.

А цар Калін татарський мав три дочки, три красуні дочки мав, і не хотів він Іллю Муромця убить, а тільки залякать. Витяг кинджал і каже: «От я з тебе кишки випущу!» А потім:

— Ну, ще оставлю тебе живим. У мене є три дочки, вибирай яку хоч заміж і будеш жити у мене, будеш мене захищати. Нащо тобі оті руські князі поздавалися, коли ти сам за їх б'єшся, а вони не допомагають тобі?

А Іллі Муромцю оті старики, які його оздоровили, сказали: «Ти як будеш на руській землі, то весь час будеш од землі сили набираться. Скільки будеш лежать на землі, стільки будеш сили набираться». От цар Калін його душить до землі, а Ілля думає: «Га-га-га, души, души!» Та все стає сильнішим і сильнішим.

Цар Калін грозить йому: «Якщо не хочеш мою дочку заміж узяти, то я тебе зразу ж заколю». А Ілля спокійно лежить. Лежав-лежав, а вже відчуває, що силу має! Узяв, захватив ногами та як кине царя Каліна вгору. Той піднявся метрів на десять угору, а тоді як упав — мало не вбився об землю. Ілля Муромець живо схопив його за ноги і давай ті війська, котрі були ще недобиті, тим царем Каліном колошматити. Крутить кругом себе і його ж війська б'є. І розбив усі війська татарські. Потім вернувся назад у Київ, узяв у князя Володимира дочку заміж і живе собі, царствує.

ответ: Не уверен, но если тебе прям так быстро надо можешь списать всё как у меня вроде будет правильно.

Объяснение: Прежде чем мы начнем осмысливать кульминационный эпизод поэмы “Илиада” - “Поединок Ахилла и Гектора”, проследим, что предшествовало поединку, как готовились к нему герои. Начнем с Гектора. Гектор человечный. Он ни раза даже косо не взглянул на Елену, а она виновна во всех бедах троянцев, не упрекнул ее ни одним словом. И к брату своему Парису, виновнику Троянской войны, он не ощущает ненависти. Ему досадно от изнеженности Париса и поэтому он бросает ему в лицо горькие укоры. Но следует Париу признать его, Гектора, правоту и попросить прощения, как гнев Гектора охлаждается, и он готов уже все простить Парису. Он любящий муж и отец. Таким есть Гектор. И вот настало его последнее время. Охваченные паникой троянцы убегают в город, второпях закрыв ворота, они забывают о Гекторе. Он один остается за стенами города, один перед огромным сосредоточением врагов. Вздрогнуло сердце Гектора, и испугался он на миг Ахиллеса!  

То, что Гектор сначала убегает от могущественного Ахилла, отнюдь не свидетельствует о его трусливости, просто на Олимпе еще окончательно не решена судьба героев. Еще не настало время им сражаться. За бегом героев наблюдают со стен осажденного города все троянцы, среди которых мы видим Приама, отца Гектора, который умывается горькими слезами, и все боги смотрели на них. Добросердечный Зевс сочувствует Гектору и уже был готов освободить его из беды, но вмешивается Афина и напоминает властителю Олимпа, что издавна судьба начертила людям “печальную смерть”. И Зевс ускоряет кровавую развязку…  

Как жизнь людей, так и поступки богов, по представлениям древних греков, находились в руках Судьбы. И Зевс не может ей противиться, он также выполняет то, что ему определено Судьбой - решать вопрос жизни и смерти людей, бросая жребий на весы. В словах Гектора нет пренебрежения, превосходства. Он обращается как равный к равному. Ахиллес же показывает полное пренебрежение к неприятелю - “Гекторе проклятый”, “между волками и ягнятами согласия никогда не будет” (с кем себя ассоциирует Ахилл?) , гнев и “печаль моя по друзьям моим, убитых тобой! ” двигают Ахиллом (разве он менее злой, чем Гектор?) . Как эпический автор, Гомер старается не высказывать открыто ни сочувствия, ни давать оценку действиям и словам героев, он все связывает с волей богов. Для Гектора - “Там лишь, где кости ключицы объединяют шею с плечами, Горло белело, быстрее души там достигает гибель… “. Для Ахилла единственным его уязвимым местом была пята.  

Знал ли Гектор о слабом месте Ахилла? Почему тогда он не воспользовался этим знанием? Определенной была в этом поединке именно смерть Гектора, и он, это понимая, все равно встречает свою смерть лицом к неприятелю. Возможно, потому, что поединок Ахилла с Гектором выглядел бы ужасным убийством, поскольку перед ним троянец был абсолютно незащищенным, безоружным. Думаем, что главная вина Ахилла состоит в потере чувства меры. У древних греков существовала одна из важнейших заповедей и жизни, и искусства - чувство меры. Любое преувеличение, любой выход за границы меры оборачивается бедой, а Ахилл постоянно нарушает границы. Он чрезмерно любит, чрезмерно ненавидит, чрезмерно сердится, обижается, мстит. В этом и заключается его трагическая вина. Он нетерпеливый, щепетильный, неудержимый в своем раздражении. Даже ближайший к нему Патрокл опасался Ахилла и его гнева. И Гектор, и Ахилл - лучшие из лучших среди участников Троянской войны. Оба сильные, мужественные, выносливые, истинные воины, прекрасно владеют всеми видами тогдашнего оружия. Не случайно Гомер поочередно называет их “богоравными”. Но главным отличием является чрезвычайная человечность порядочность Гектора и чрезмерная гневность и жестокость Ахилла