Что происходит в темновой фазе фотосинтеза?

Растение поглощает, из атмосферы углекислый газ, и в строме хлоропласта происходит синтез углеводов, на который расходуется в световой фазе, и атомы водорода, принесенные веществом-переносчиком.

ответ:

2. мяч, посланный партнёру сверху или снизу, или пас мяча партнёру (передача)

3. нападение игроков команды (атака)

5. соревнование за звание чемпиона (чемпионат)

8. место вне игровой площадки (аут)

10. действия остальных игроков команды, когда кто-то выполняет удар (страховка)

14. игровое амплуа в волейболе (связка)

по горизонтали:

1. глава спортивной команды (капитан)

4. действия игрока в обороне (защита)

6. наставник команды, который готовит спортсменов к соревнованиям (тренер)

7. тайм-аут (перерыв)

9. выход одного игрока вместо другого во время спортивной встречи (замена)

11. быстрое, с отталкиванием, перемещение тела вверх или в длину (прыжок)

12. что разделяет площадку на две равные части? (сетка)

13. судья (арбитр)

15. как называется волейбольное поле? (площадка)

подробнее - на -

Відповідь:

Майже всі сучасні граматичні концепції частин мови беруть свій початок з античної (давньогрецької). Частини мови - калька з давньогрецького mere tu logu чи безпосередньо латинського partes orationis, де partes - "частини", а oratio - "мовлення, висловлювання, речення". Частинами мови спочатку називали ті граматичні явища, які тепер називають членами речення* Лише згодом цей вираз набув сучасного термінологічного значення, хоч ще довго частини мови ототожнювали з членами речення.

Уперше частини мови були виділені давньоіндійськими граматистами Яска і Паніні (V ст. до н.е.), які розрізняли в санскриті такі частини мови, як ім'я, дієслово, прийменник, сполучник і частку. Однак давньоіндійська теорія не була відомою в Європі. Європейська теорія частин мови йде від Аристотеля (IV ст. до н.е.), який виділив чотири частини мови: ім'я, дієслово, член (артикль) і сполучник. Остаточно вчення про частини мови сформувалося в александрійській школі (II ст. до н.е.). Аристарх Самофракійський і його учень Діонісій Фракійський уперше виділили вісім частин мови: ім'я, дієслово, прислівник, артикль, займенник, прийменник, дієприкметник, сполучник. Прикметник був об'єднаний з іменником в одній частині мови, бо в давньогрецькій мові вони мали спільну систему відмінювання. В основу класифікації слів за частинами мови було покладено два принципи: морфологічний ("Ім'я є відмінюваною частиною мови, ...") і семантичний ("що означає тіло або річ"). Ця система частин мови була запозичена римськими вченими, які, правда, внесли до неї незначні зміни: з числа частин мови було усунено артикль, якого немає в латинській мові, а додано вигук.

Пізніше ця класифікація поширилася на всі європейські, а згодом і на інші мови. Так витворилася класифікація частин мови, яку прийнято називати шкільною і яка по суті стала універсальною. Граматичні класи слів різних мов намагаються втиснути в наперед вибрану античну схему, не враховуючи відмінності, які є в різних мовах.

За шкільною класифікацією виділяють десять частин мови, які поділяють на самостійні (ті, що можуть бути членами речення) і службові (ті, що виражають відношення між словами в реченні). До самостійних частин мови належать іменник, прикметник, числівник, займенник, дієслово і прислівник. До службових - прийменник, сполучник, частку й артикль.

Осібно виділяють вигуки, які не можуть бути членами речення, але можуть самі утворювати речення.

Широко відомою є класифікація частин мови В.В. Виноградова. На думку цього вченого, частинами мови є тільки повнозначні слова. В його класифікації виділено чотири категорії слів: частини мови, модальні слова, частки мови і вигуки. До частин мови він відносить імена (іменник, прикметник, числівник), займенник, дієслово, прислівник і категорію стану. До часток мови, за Виноградовим, належать власне частки, зв'язки, прийменники і сполучники. Графічно ця класифікація має такий вигляд:

Мовознавці дійшли висновку, що неможливо побудувати однакову для всіх мов систему частин мови, бо в кожній мові є багато своєрідного в членуванні слів на частини мови. По-перше, не в усіх мовах є одні й ті самі частини мови, по-друге, у різних мовах є суттєві відмінності в характерних ознаках однієї й тієї ж частини мови. Звичайна для європейських мов схема частин мови не підходить для багатьох мов Азії, Африки й Америки.

Отже, відмінності в частинах мови різних мов стосуються як самого складу, так і обсягу окремих частин мови. Якщо основні частини мови - ім'я та дієслово - виділяють в усіх мовах світу, що є відображенням універсальності функціонально-семантичних категорій субстанціональності й процесуальності (тобто предмета і дії), то в інших частинах мови є значні розбіжності. Так, у деяких мовах Північної Америки й Африки не розрізняють прислівника і прикметника. У китайській мові виділяють такі частини мови, як ім'я, куди відносять іменник та числівник, предикатив, куди входять дієслова і прикметники, а також прислівник. Прикметники об'єднані з дієсловами в одну частину мови на основі здатності бути присудком без допоміжної зв'язки. Подібне маємо і в бірманській мові. У деяких мовах виокремлюють лише іменник і дієслово, як, наприклад, в індіанській мові йума.

В англійській мові протиставлення прикметника й іменника зведене до мінімуму. У тюркських мовах є проблема тлумачення так званих "зображувальних слів", тобто таких, які імітують звук або є "образними", як окрему частину мови.

Ускладнюють класифікацію слів за частинами мови і явища переходу слів із однієї частини мови в іншу, що свідчить про існування більш-менш стабільних проміжних ланок між частинами мови. У тюркських, монгольських та тунгусо-маньчжурських мовах перехід іменників у прикметники та прислівники і навпаки має масовий характер.

Пояснення: