3. У баладі Ф. Шиллера «Рукавичка» зіставляються світи: б) лицарів і простих воїнів; а) багатих і бідних;г) жителів міста і села в) людей і звірів;​

у меня точно тако

сейчас дам тебе телефон номер

Объяснение:

idrok etdim.

Hoji buvi boshimni tizzasiga qoʻyib chalqancha qilib yotqizdi. Doka oʻralgan barmogʻini ogʻzimga tiqdi. Koʻnglim agʻdarilib, tipirchilagancha yigʻlar, ammo Hoji buvining qoʻlidan chiqib ketolmasdim. U tomogʻimga nimadir qildi. Dod solib qoʻlini tishlab oldim. Qiziq, birpasdan keyin ahvolim yengillashdi. Koʻzimni ochsam, Hoji buvi jilmayib turibdi.

– Nega tishlaysan, kuchukvoy? – dedi boshimni silab.

Keyin tepamga oyim engashdi. U hamon hansirar, sochlari toʻzgʻib ketgan, yuzi jiqqa hoʻl edi.

Birpasdan keyin qaddimni rostlab, tanchaga oyogʻimni tiqib oʻtirdim. Hoji buvi allaqanday taxir suyuqlik ichirdi. Keyin oyimga qaradi-yu, birdan xitob qildi.

– Voy poshsha-a-a! Nima qilib qoʻydingiz, tamom boʻpsiz-ku!

Oyim talmovsirab, goh menga, goh Hoji buviga qarar edi.

– Oyogʻingizdan ayrilibsiz-ku! – dedi Hoji buvi boshini chayqab. – Shu ahvolda qandoq keldingiz?

Kavshandozda turgan oyimning kalishini endi koʻrdim. Kalishning ichi qorga toʻla edi.

– Sarpoychan kelaverdingizmi?! – dedi Hoji buvi hamon oʻsha vahimali ohangda. – Endi nima qilasiz? Qargʻaning miyasini chaqib surmasangiz, choʻloq boʻlib qolasiz.

Oyim tanchadan oyogʻini chiqardi. Ikkala oyogʻi qip-qizil goʻsht boʻlib ketgan edi.

– Sovuq yegani yoʻq, – dedi sekin. – Qaytaga isib ketdi. Qorda oʻzi isib ketarkan.

Hoji buvi uning oyogʻini uqalab koʻrdi.

– Sezyapsizmi?

– Nimani? – dedi oyim oyogʻiga emas, menga qarab.

– Qoʻlimni sezyapsizmi?

Oyim indamay bosh chayqadi-da, piqillab yigʻlab yubordi.

… Ertasiga u yotib qoldi. Uzoq yotdi. Dadam bir joydan qargʻa otib keldi. Hoji buvi qoʻlidan kelgancha dori-darmon qildi… Keyin oyim tuzaldi. Biroq salqin tushishi bilan oyoqlari shishib, azob beradigan boʻlib qoldi…

Har yili dam olishga borganimda onamga gilam paypoq olib kelardim. U xuddi noyob narsaga ega boʻlgandek, uzoq duo qiladi, birpasda hamma qoʻshnilarga koʻz-koʻz qilib chiqadi, shundoq “mehribon” oʻgʻli borligini aytib maqtanadi. Shunda qor gupillab yogʻib turgan mudhish kecha, onamning qip-qizil goʻshtga aylanib ketgan oyoqlari koʻz oʻngimga kela-di-yu, indamay chiqib ketaman.

Объяснение:

Тема – кохання та його значення в житті людини.

Головна думка – життєрадісна віра у всепереможну силу хохання

Художні засоби:

гіпербола – посхнуть усі моря, потануть брили скал, згасне сонця пал

епітети – рожевий квіт, веселий спів, весінньому саду, єдиная моя, пишна рожа, весняних днів, краса безмежна;

метафори – «моя любов — рожевий квіт», «моя любов — веселий спів»,

звертання – Єдиная моя!

повтори – моя любов.

Символ кохання у вірші – троянда, серце.

Поезія кохання шотландського поета Р. Бернса зачаровує щирістю, мелодійністю та простодушністю. У його віршах ідеться про почуття звичайної людини, яка сумує, радіє, страждає і вірить у щастя.

Почуттям ліричного героя немає меж “Яка краса твоя безмежна, така й любов моя”, він упевнений, що кохатиме вічно «поки всі висохнуть моря», «розтопиться граніт», «поки не западеться світ».

Сам Бернс сприймав кохання як надзвичайно важливе джерело натхнення: «Безперечно, існує безпосередній зв’язок між любов’ю, музикою і віршами, — стверджував митець. — Любов — це світлий дар Природи. Можу сказати про себе, що я ніколи не мав жодної думки чи схильності стати поетом, доки не закохався. А тоді рима і мелодія стали голосом мого серця》