Какое животное французский академик назвал «злейшим врагом человека»?

На поваленому стовбурі стоїть кізочка. Вона немов вдивляється у синь моря і неба, у нечіткі силуети людей, які гуляють берегом. У правому кутку картини намальовано великий рибальський човен, що пристав до берега. Чоловіки виносять з нього свою здобич.

У центрі картини зображено затоку. На тлі темно-синьої води яскравою білою плямою виділяється вітрило човна. Здається, що то хмарка впала на воду і плине за горизонт.

Ледь не половину картини займає небо, вкрите білими хмарами. Його заступають дерева, суша, що тягнеться довгою смугою у море. Небо немов проривається крізь грати гілок і дивиться на нас голубими бездонними очима розривів між хмарами.

Картина насичена яскравими кольорами: темно-синіми моря, білими та блакитними неба, жовто-коричневим и піщаного берега. Горизонтальні лінії берега, моря, неба на другому плані ніби перекреслюються вертикальними лініями дерев, намальованих на першому плані, але картина сприймається глядачем як цілісне зображення. Гра кольорів відтворює спокійну, ясну погоду, а чудова затока манить до себе чистою глибиною.

Вищі класи відрізняються від нижчих тільки одягом, вимовою, манерами, освітою – і ці соціальні прірви можуть і повинні бути подолані. Талант Хіггінса і благородство Пікерінга дійсно роблять з квіткарки герцогиню, і це можна розуміти як символ майбутнього суспільного прогресу і розкріпачення, до якого закликали Шоу і його однодумці. Для утвердження в суспільстві справедливості, стверджує драматург, головне – перемогти злидні і неуцтво. Позбавлення Елізи від цих бід зміцнюють кращі якості особистості, притаманні їй і колись – порядність, почуття власної гідності, душевну чуйність, енергію. На менш сильні характери, начебто Дулиттла-батька, бідність діє руйнівно. Хіггінс, який в ході «експерименту» сприяв духовному звільненню Елізи, робив це ненавмисно, він не в силах стати вище чисто егоїстичних міркувань. Душевна черствість Хіггінса, нездатного на розуміння і повагу до Елізи, уособлює бездушність англійського суспільства, і в цьому трагізм фінальної ситуації п’єси.