Чему равен угловой диаметр солнца, наблюдаемого с марса? расстояние от марса до солнца 1.5 а. угловой диаметр солнца, наблюдаемого с земли, равен 30'. можно простое объяснение, !

в общем писать на лист лень, а так держи попроще )

Авести́ (от итал. travestire — переодевать) — театральное амплуа, требующее исполнения соответственно переодетым лицом роли другого пола; преимущественно актриса, исполняющая роли мальчиков, подростков, девочек, а также роли, требующие переодевания в мужской костюм.[1][2][3]

в современном театре (реже в кино) к услугам актрис-травести прибегают, главным образом, потому, что добиться от актёра-ребёнка требуемого для сложных ролей исполнительского мастерства нелегко. кроме того, актёр-подросток быстро взрослеет, и на его роль нужно было бы вводить нового исполнителя, тогда как актриса-травести может выступать в одной и той же роли многие годы.

к травести относятся: в драматическом театре роли девушек, которым по ходу действия приходится выдавать себя за мужчин, переодеваться в мужское платье (например, шура азарова в комедии а. гладкова «давным-давно», беатриче в комедии карло гольдони «слуга двух господ»; габриэль в водевиле ф. а. кони «девушка-гусар»), тильтиль и митиль в «синей птице» мориса метерлинка[2].

травести называют также оперных певиц, выступающих в партиях юношей (которые композиторами xviii века создавались для женских голосов меццо-сопрано, контральто). например, зибель — «фауст» ш. гуно, лель — «снегурочка» н. а. римского-корсакова[2][3].

среди наиболее известных актрис-травести советского и российского театра и кино — янина жеймо, ольга бган (первая исполнительница роли маленького принца на советской сцене), лидия князева, мария барабанова, лариса голубкина, варвара асенкова, алиса фрейндлих [4], в. д. бендина[5], е. н. морес, з. ф. булгакова[6], н. н. казаринова, к. п. коренева, м. п. неменко-бабковская[7], а. а. охитина, в. а. сперантова, л. с. чернышёва.[2][8] и другие. из широко известных западных и восточных актрис к этому амплуа относят шведскую оперную певицу малену эрнман и французских актрис виржини дезаже и сару бернар, канадку мэри пикфорд, американку мод , а также актрис гонконга, тайваня и японии айви лин по, ян лихуа и хибари мисору.

ЖИВО́ПИС – один з головних видів образотворчого мистецтва, що базується на відтворенні зорових образів через нанесення фарб на тверду основу; а також твори мистецтва, виконані в такий б. Властивість перетворювати поверхню на подібність багатоманіт. просторів, різноманітні виражал. засоби та широкі образні можливості забезпечили Ж. провідне місце в історії худож. культури. Ж. виник в епоху пізнього палеоліту (40 тис. р. до н. е.) як наскел. розпис; всебіч. розвитку набув у 16–17 ст., коли встановився розподіл мист-ва на жанри й набула поширення техніка олій. малярства. Упродовж свого існування Ж. зазнавав еволюцій, що змінювали його змістовно-естет. виміри, зокрема з появою на межі 19–20 ст. абстракт., нефігуратив. мист-ва, нових ідей та концепцій зображальності у 20 – на поч. 21 ст. За призначенням і місцем розташування виділяють монум. (стінопис в арх-рі) та станк. (як правило, експонується в інтер’єрі) Ж. Станк. Ж. – живописні твори, що мають самост. значення і сприймаються незалежно від оточуючого середовища. Його гол. формою є картина – ціліс., завершений худож. твір, що послідовно втілює автор. задум, створює самодостат. ілюзор. простір, розрахов. на цілеспрямовану увагу глядача. У станк. Ж. наявні великі можливості маляр. мист-ва розкривати різноманітність змісту при глибин. розробці форми.