1. ли вода, лед или водяной пар наибольшей внутреней энергией, если их массы одинаковы? почему? 2.какой из кусков - стальной или вольфрамовый - останется твердым, если будет юрошен в расплавленное железо? почему? 3.почему дляизмерения температуры наружного воздуха в холодных районах применяют термометры со спиртом, а не с ртутью? почему? 4.в тающий снег поместили пробирку со льдом, имеющим температуру 0 градусов.будет ли таять лед в пробирке?почему? 5.в холодильник, в котором поддерживается температура 0 градусов, поместили две бутылки: с водой и молоком. замерзнет ли какое нибудь из этих веществ? почему? 6.при растворении в воде повареной соли температурараствора понижается, почему?

1) водяной пар имеет большую температуру и большую внутреннюю энергию.2) вольфрам - самый тугоплавкий металл . температура плавления больше трёх тысяч градусов он останется твердым.3) температура замерзания спирта гораздо ниже чем у ртути. 4) не будет. тающий лёд имеет температуру 0 градусов. эта температура будет поддерживаться пока весь снег не растает. процесс теплопередачи пропорционален разности температур, поэтому лёд в пробирке не растает. 5) аналогично предыдущему пункту вода не замёрзнет. температура замерзания молоко на полградуса ниже нуля. 6) растворение соли энергоёмкий процесс, поэтому температура при растворении понижается.

Як вам вже відомо, в будь-якому металі частина валентних електронів покидає свої місця в атомі, в результаті чого атом перетворюється в позитивний іон. У вузлах кристалічної-вої решітки металу розташовані позитивні іони, а в між ни-ми рухаються вільні електрони (електронний газ), тобто не пов'язані з ядрами своїх атомів.

Негативний заряд усіх вільних електронів за абсолютним значенням дорівнює позитивному заряду всіх іонів решітки. Тому в звичайних умовах метал електрично нейтральний.

Які ж електричні заряди рухаються під дією електричного поля в металевих провідниках? Ми можемо припустити, що під дією електричного поля рухаються вільні електрони. Але це наше припущення потребує доказів.

У 1899 р. К. Рікке на трамвайній підстанції у Штуттгарті включив в головний провід, що живить трамвайні лінії, послідовно один одному торцями три тісно притиснутих циліндра; два крайніх були мідними, а середній - алюмінієвим. Через ці циліндри більше року проходив електричний струм. Провівши ретельний аналіз того місця, де циліндри контактували, К. Рікке не виявив в міді атомів алюмінію, а в алюмінії - атомів міді, тобто дифузія не відбулася. Таким чином, він експериментально довів, що при проходженні по провідникові електричного струму іони не переміщаються. Слідчий-но, переміщуються одні лише вільні електрони, а вони у всіх речовин однакові.

Існування електронів провідності в металах було доведено вченими і в іншому досвіді. Якщо привести в швидке обертання дротяну котушку, а потім її різко зупинити, то в такому колі електровимірювальні прилади покаже наявність короткочасного струму, хоча в ланцюзі немає джерела струму. Це продовжували рухатися електрони провідності.

Отже, електричний струм у металевих провідниках є впорядкований рух вільних електронів, під дією електричного поля

Якщо в провіднику немає електричного поля, то електрони рухаються хаотично, аналогічно тому, як рухаються молекули газів або рідин. У кожний момент часу швидкості різних електронів відрізняються по модулях і за напрямками. Якщо ж у провіднику створено електричне поле, то електрони, зберігаючи своє хаотичний рух, починають зміщуватися у бік позитивного полюса джерела. Разом з безладним рухом електронів виникає і упорядкований їх перенесення - дрейф.

Швидкість упорядкованого руху електронів у провіднику під дією електричного поля невелика - кілька міліметрів в секунду, а іноді і ще менше. Але як тільки в провіднику виникає електричне поле, воно з величезною швидкістю, близькою до швидкості світла у вакуумі (300 000 км / с), поширюється по всій довжині провідника.

Одночасно з поширенням електричного поля всі електрони починають рухатися в одному напрямку по всій довжині провідника. Так, наприклад, при замиканні ланцюга електричної лампи в впорядкований рух приходять і електрони, наявні в спіралі лампи.

Зрозуміти це до порівняння електричного струму з плином води у водопроводі, а поширення електричного поля - з поширенням тиску води. При підйомі води в водонапірну вежу дуже швидко по всій водопровідній системі поширюється тиск (напір) води. Коли ми відкриваємо кран, то вода вже знаходиться під тиском і починає текти. Але з крана тече та вода, яка була в ньому, а вода з башти дійде до крана багато пізніше, тому що рух води відбувається з меншою швидкістю, ніж поширеною-ня тиску.

Коли говорять про швидкість поширення електричного струму в провіднику, то мають на увазі швидкість розповсюдження по провіднику електричного поля.

Електричний сигнал, посланий, наприклад, по проводах з Москви до Владивостока (s = 8000 км), приходить туди приблизно через 0,03 с.

Объяснение:

Объяснение: Для объяснения закономерностей фотоэффекта А. Эйнштейн использовал квантовые представления о свете, введенные Планком для описания теплового излучения тел. Эйнштейн, анализируя флуктуации энергии излучения абсолютно чёрного тела пришёл, к выводу о том, что излучение ведёт себя так, как если бы оно состояло из N=W/(hv) независимых квантов энергии величиной hv каждый. По Эйнштейну, при рас света, вышедшего из какой – либо точки, энергия распределяется не непрерывно во всё более возрастающем Энергия состоит из конечного числа локализованных в квантов энергии. Эти кванты движутся, не делясь на части; они могут поглощаться и испускаться только как целое. Таким образом, Эйнштейн пришёл к выводу, что свет не только излучается, но и рас в и поглощается веществом в виде квантов. Порции светового излучения – кванты света – обладающие корпускулярными свойствами, т. е. свойствами частиц, являющимися носителями свойств электромагнитного поля. Эти частицы получили название фотонов. С точки зрения квантовых представлений о свете энергия монохроматического излучения, падающего на металл состоит из фотонов с энергией Wф=hv

и равна Wсв=NWф=Nhv

а поток энергии света равен Ф=Wсв/t=Nhv/t=nфhv

где N – число фотонов, падающих на металл за время t; nф – число

фотонов, падающих на металл за единицу времени.

Взаимодействие излучения с веществом состоит из огромного числа элементарных актов, в каждом из которых один электрон целиком поглощает энергию одного фотона. Если энергия фотонов больше работы выхода или ей равна, то электроны вылетают из металла. При этом часть энергии поглощённого фотона тратится на выполнение работы выхода Ав, а остальная часть составляет кинетическую энергию фотоэлектрона. Поэтому

Wф=Ав+Wк; hv=Ав+mv2/2.

Это выражение называется уравнением Эйнштейна для фотоэффекта.

Из него видно, что кинетическая энергия фотоэлектронов зависит от частоты падающего света (второй закон фотоэффекта). Если энергия квантов меньше работы выхода, то при любой интенсивности света

электроны не вылетают. Этим объясняется существование красной границы фотоэффекта (третий закон фотоэффекта) .

Покажем теперь, как объясняется первый закон фотоэффекта на основе квантовых представлений о свете.

Число высвобождаемых вследствие фотоэффекта электронов nе должно быть пропорционально числу падающих на поверхность квантов света nф;

nе~nф ; nе=knф,

где k – коэффициент, показывающий, какая часть падающих фотонов выбивает электроны из металла. (Заметим, что лишь малая часть квантов передаёт свою энергию фотоэлектронам. Энергия остальных квантов затрачивается на нагревание вещества, поглощающего свет) . Число фотонов nф определяет поток энергии падающего света. Таким образом, квантовая теория света полностью объясняет все закономерности внешнего фотоэффекта. Тем самым неоспоримо экспериментально подтверждается то, что свет помимо волновых свойств обладает корпускулярными свойствами.