Об'єктив фотоапарата має фокусну відстань 5см.на якій відстані від об'єктива слід розмістити предмет, щоб вийшов знімок в 1/9 натуральної величини

F/d=1/9
d=9*f
1/9*f+1/f=1/F
9*f=10*F
f=50/9
d=9*50/9=50  см

Юпі́тер — п'ята та найбільша планета Сонячної системи. Відстань Юпітера від Сонця змінюється в межах від 4,95 до 5,45 а. о. (740—814 млн км), середня відстань 5,203 а. о. (778 млн км). Разом із Сатурном, Ураном і Нептуном Юпітер класифікують як газового гіганта.

Юпітер більш ніж удвічі масивніший за всі інші планети разом узяті; він майже в 318 разів масивніший за Землю. Однак маса Юпітера недостатня, аби перетворитися на зорю, подібну до Сонця: для цього його маса мала б бути ще в 70—80 разів більшою. Тим не менш у надрах Юпітера відбуваються процеси з досить потужною енергетикою: теплове випромінювання планети, еквівалентне 4·1017 Вт, що приблизно вдвічі перевищує енергію, яку ця планета отримує від Сонця. Вірогідним джерелом такої енергії є гравітаційне стиснення.

Планета була відома людям з глибокої давнини, що знайшло своє відображення в міфології і релігійних віруваннях різних культур: месопотамської, вавилонської, грецької та інших. Сучасна назва Юпітера походить від імені давньоримського верховного бога-громовержця.

Низка атмосферних явищ на Юпітері — такі як шторми, блискавки, полярні сяйва, — мають масштаби, що на порядки перевершують земні. Примітним утворенням в атмосфері є Велика червона пляма — велетенський шторм, відомий ще з XVII століття.

Юпітер має 79 супутників, найбільші з яких — Іо, Європа, Ганімед і Каллісто — було відкрито 1610 року. Останні 12 було відкрито лише у 2018 році[3]. Дослідження Юпітера здійснюють за до наземних і орбітальних телескопів, з 1970-х років до планети було відправлено 8 міжпланетних апаратів НАСА: «Піонери», «Вояджери», «Галілео» та ін. У 2011 році було запущено автоматичну міжпланетну станцію Юнона (англ. Juno, також Jupiter Polar Orbiter, розроблена НАСА і Лабораторією реактивного руху), яка розпочала детальні дослідження Юпітера 4-го липня 2016 року.

№1

Q=Q1+Q2

Q1=2300000*0,2=460000 Дж

Q2=4200*0,2*(100-40)=50400 Дж

Q=460000+50400=510400 Дж ≈ 510 кДж

№2

Два значения нужно сложить и получишь общее количество теплоты. Теплоту парообразования ты найдёшь в справочнике и умножишь на два килограмма с поправкой, что плотность воды при 30 градусов не 1000, а где то около 998.  

А второе значение ты найдёшь по формуле: Количество тепла = масса (в килограммах) * теплоёмкость (около 4190 дж/кг*К) * на разницу температур (а у нас она 100 - 30 = 70)

№3

Если при нагревании электроны не будут покидать проводник то тока в проводнике от одного конца к другому не будет

Поверхность проводника будет являться в этом случае эквипотенциальной поверхностью а это значит разность потенциалов между любыми точками проводника будет равна нулю

№4

Количество теплоты, выделенное при сгорании угля= количеству теплоты, затраченному на нагревание воды. 

Q1=Q2. 

Q1=q*m1. ( q -удельная теплота сгорания древесного угля=3,4*10^7Дж/кг, m1-масса угля). 

Q2=c*m2*dt. ( c -удельная теплоемкость воды=4200Дж/кг*град, m2-масса воды=0,1кг. dt(дельта t ) -изменение температуры=50град). Приравняем 

q*m1=c*m2*dt. выразим массу угля. 

m1=c*m2*dt / q. 

m1=4200*0,1*50 / 3,4*10^7=0,0006кг. (0,6 грамма).