Мотороллер массой 100 кг разогнался из состояния покоя так, что его кинетическая энергия стала равна 24200 дж. до какой скорости разогнался мотороллер? ответ: мотороллер разогнался до υ= м/с.

Объяснение:Решение : Когда выстрел производится в момент пролёта самолёта над орудием, то стрелять вертикально вверх бесполезно, ибо за время подъёма снаряда до высоты самолёта, цель улетит далеко. Значит, надо стрелять под углом α к горизонту в направлении курса самолёта (в догонку).

За время tп полёта снаряда путь самолёта Vц•tп равен горизонтальной проекции пути снаряда :

Vц•tп = Vс•tп•cos(α) (поражение цели - это момент встречи снаряда с целью),

откуда cos(α) = Vц / Vс = 0,5 , что соответс углу α = 60°.

Вертикальная проекция скорости Vy снаряда в момент выстрела равна Vс•sin(α). С течением временем t вертикаль-скорость уменьшается под воздействием силы земного тяготения на снаряд:

Vy = Vс•sin(α) - g•t

Максимальная высота поражения будет в момент t1, когда вертикальная проекция скорости обнулится:

Vс•sin(α) - g•t1 = 0

Тогда t1 = tп = Vс•sin(α) / g = 34,64 с , потому что sin(α) = sin(60°) = √3/2 = 0,866

За это время снаряд долетит до макси-высоты

H1 = Vс•t1•sin(α) - g•t12/2 = Vс•[Vс•sin(α) / g]•sin(α) - g•[Vс•sin(α) / g]2/2 = Vс2•sin2(α) / g - g•Vс2•sin2(α) / (2•g2) = Vс2•sin2(α) / g - Vс2•sin2(α) / (2•g) = Vс2•sin2(α) / (2•g) = 6000 м

Что означает некорректное Условие2 "при произвольном выборе момента выстрела" ? Остаётся догадываться, будто самолёт летит в направлении вертикали над орудием, и наводчику остаётся лишь выстрелить вертикально вверх с упреждением момента подлёта самолета к вертикали. Момент выстрела нам сейчас не нужен, а максимальная высота поражения вычисляется по той же выше-формуле с учётом α=90°, когда sin(α)=1 :

H2 = Vс2 / (2•g) = 8000 м

ответ : максимальная высота поражения в первом случае равна 6,0 км , во 2м случае - 8,0 км.

"Від іскри до радіо : історія виникнення радіо"

Винайдення радіозв’язку наприкінці ХІХ ст. та впровадження його в життя було здійснено завдяки експериментальним та теоретичним дослідженням переважно європейських фізиків.

Про пріоритет у винайденні радіо чи то росіянином О. Поповим, чи то італійцем Г. Марконі точиться тривала дискусія. Не дивно, що в цій історії, як і взагалі в історії науки і техніки, утвердження пріоритету досить часто пов'язане з питаннями національного престижу. Наприклад, "Большая советская знциклопедия" винахідником радіо називає О. Попова, італійська "Nuova ЕnсісlopediaSonzgno" ― Г. Марконі, однак французька "Larousseuniversel" ставить Г. Марконі на друге місце після Е. Бранлі, тоді як англійська енциклопедія "EncyclopaediaBritannica" наперед виводить О. Лоджа, а німецький "" батьком радіо називає Г. Герца. При цьому незаперечним залишається твердження про те, що саме німецький фізик Г.Герц у 1887р. своїми дослідами заклав основи бездротового електрозв'язку.

Історія радіо починається від досліджень найвидатнішого експериментатора XIXст. Фарадея (MichaelFaraday, 1791-1867), який дослідним шляхом намагався довести спорідненість світла з електрикою та магнетизмом і в 1851-1855pp. запропонував концепцію електромагнітного (ЕМ) поля. Ідеї Фарадея спонукали професора Лондонського королівського коледжу шотландця Дж.К.Максвелла (JamesClarkMaxwell, 1831-1879) до створення у 1860-1865 pp. математично оформленої ЕМ-теорії світла, про яку він уперше доповів на засіданні Королівського товариства в рік смерті М. Фарадея. Знамениті рівняння Максвелла показують, що світло ідентичне до ЕМ-хвиль, які є процесом перенесення в просторі енергії зв'язаних між собою змінних електричного й магнітного полів. У справедливості принципово нових фізичних положень про поле, яке випромінюється і поширюється, можна було переконатися тільки дослідним шляхом. Численні та авторитетні опоненти Дж.М.Максвелла критично ставилися до основних положень теорії – до ідеї про спільність властивостей світлових і ЕМ-хвиль та до припущення про існування струмів зміщення. Переконливе підтвердження сталося через 20 років після доповіді Дж.К.Максвелла. Передбачені ним сферичні ЕМ-хвилі були отримані й експериментальне досліджені в німецькому місті Карлсруе молодим професором фізики Г. Герцем (HeinrichHertz, 1857-1894).

Г. Герц дослідами з іскрою від електричного розряду довів, що ЕМ-хвилі (за тогочасною термінологією – електричні, а пізніше названі "хвилями Герца") мають властивості світлових хвиль. У серії дослідів з параболічною антеною, виконаних у 1888 p., Г.Герц перетворив хвилі зі сферичною хвильовою поверхнею на хвилі з плоским фронтом і, експериментуючи таким чином уже з ЕМ-променем, встановив, що він підлягає законам геометричної оптики. Г.Герц переконався також у здатності ЕМ-хвидь інтерферувати, що дало змогу вимірювати їх довжину.

Досліди Г.Герца були значною мірою виконані під впливом "райхканцлера фізики", як називали в Німеччині професора Г.Гельмгольца (HermannvonHеlmholtz, 1821-1894). Він сприяв визнанню теорії Максвелла науковцями. Варто зазначити, що саме в лабораторії Гельмгольца і на його пропозицію у 1873-1874 pp. учень "батька російської фізики" О.Г.Столєтова майбутній професор Київського університету М.М.Шіллер розпочав досліди з діелектриками, які дали перше пряме експериментальне підтвердження теорії Максвелла. На ініціативу Г.Гельмгольца, Берлінська академія наук оголосила в 1879р. конкурс з премією за експериментальне підтвердження принципово нової теорії. Г.Гельмгольц звернув увагу свого талановитого учня Г.Герца на це завдання, однак з розрахунків Герца випливало, що він не має змоги виготовити апаратуру з достатньо високою для успішних дослідів частотою коливань джерела ЕМ-хвиль. Лише через 7 років у Карлсруе йому випала така щаслива нагода, і він розпочав свої досліди на частоті 40 МГц.

Джерелом ЕМ-випромінювання в дослідах Г.Герца був іскровий електричний розряд від високовольтної вторинної обмотки індукційної котушки, розробленої німецьким техніком Г.Румкорфом (HeinrichRuhmkorf, 1803-1877) з вібратором. Ця котушка аналогічна до котушок запалювання в автомобільних двигунах. В електричному колі низьковольтної первинної обмотки котушки був повітряний розрядник, крізь який здійснювався електричний розряд від конденсаторного пристрою типу лейденської банки. З дослідів Феддерсена (BerendWilhelmFeddersen), виконаних у 1858 p. в німецькому місті Кіль, було відомо, що при іскровому розряді лейденської банки відбуваються періодичні коливання електричного струму.

.