Напряжение на выходе трансформатора с коэффициентом трансформации 38 равно 10в. определить напряжение на входе

Коэфф.т трансформации по напряжению к=U1/U2, тогда U1=38*10 =380 В -понижающий

есть три закона темодинамики, которые открыл столетов:

1) количество электронов, вырываемых светом в единицу времени, прямо пропорционально интенсивности световой волны

2) максимальная кинетическая энергия фотоелектронов линейно возрастает с частотой света и не зависит от интенсивности света

3) если частота света меньше определённой для данного вещества, то фотоэффект не наблюдается (красная граница)

гипотеза планка - гипотиза подтверждения световых квантов

постулаты бора:

1) атомная система может находиться в особых стационарных или квантовых состояниях, каждому из которых соотвествует опредённая энергия

2) излучение света происходит при переходе атома из состояния с больше энергией в состояние с меньшей

 

Приблизно з XVII ст., з розвитком точних наук, вчені стали розуміти, що величезна кількість мір гальмує економічний і технічний прогрес.

Першим практичним кроком на шляху до однаковості стало створення метричної системи – міжнародної десяткової системи одиниць.

Основи десяткового рахунку були закладені ще в давнину, що цілком природно, адже у людини на руках десять пальців. Однак офіційним народженням десяткової шкали вимірювань довжини прийнято вважати 1670 року, коли її запропонував французький математик і астроном Габріель Мутон. П`ятьма роками пізніше працівник з Польщі, а саме італійський архітектор і оптик Тіто Лівіо Бураттіні, запропонував прийняти за загальну одиницю лінійних вимірювань довжину маятника, що відлічує 3600 коливань за годину. Під коливаннями він розумів рух вантажу від однієї крайньої точки до іншої, в сучасній термінології це означає довжину маятника з секундним напівперіодом. Він назвав її загальним метром (Metro Cattolico).

Якщо ми скористаємося формулою для періоду ідеального маятника і підставимо туди величину прискорення вільного падіння, скажімо, на широті Києва, то вийде, що еталон Бураттіні розходиться в довжині з сьогоднішнім метром лише приблизно на кілька міліметрів. Але на практиці цей іб не годиться, так як в різних місцях земної кулі маятник (при одній і тій же довжині) коливається з різним періодом.

З подібними ідеями в 1660 р. виступило Лондонське королівське товариство, а в 1668 р. – французький астроном Жан Пікар. Однак Бураттіні першим усвідомив, що універсальну одиницю довжини треба визначати не шляхом простого узгодження, а на основі природного і надійно відтвореного зразка.

Народження метра

Назва «метр» (від грецького metron – міра) в 1790 р. придумав паризький викладач математики Леблон. 19 березня 1791 р. академічна Комісія мір і ваг в складі зірок французької науки Лагранжа, Лапласа, Борда, Монжа і Кондорсе обрала основною одиницею довжини одну десятимільйонну долю квадранта паризького меридіана і рекомендувала виміряти довжину дуги меридіана від Дюнкерка до Барселони на довготі Парижа.

Геодезичні заміри меридіана почалися в 1792, затягнулися до 1798 року, а раніше, в 1793, була введена тимчасова одиниця метр, який був обчислений на основі колишніх геодезичних вимірювань. Одразу після цього королівський ювелір Етьєн Ленуар виготовив з міді перший еталон.