Дене температурасы денеин козгалыс жылдамдыгымен калай байланыстырады​

1853 – 1881. Винахідник. Революціонер-народник. Випускник Новгород-Сіверської гімназії. Учився в Інституті інженерів шляхів сполучення (1871-1873) і Медико-хірургічної академії в Петербурзі (1873). Арештований (1875) за революційну діяльність і 2 роки провів в одиночному ув’язненні. З 1878 р. – на нелегальному становищі. Організатор динамітної майстерні, «головний технік» «Народної волі». Розробив конструкцію бомб, якими був смертельно поранений імператор Олександр II (1.03.1881). Засуджений за участь у царевбивстві, Кибальчич був доставлений у жандармське управління, що розміщалося в дворі будинку №2 по Гороховій вулиці. Знаходячись у ув’язненні, розробив перший у Росії ракетний літальний апарат для польоту людини, при цьому запропонував пристрій порохового ракетного двигуна, метод керування польотом шляхом зміни кута нахилу двигуна, програмний режим горіння б забезпечення стійкості апарата. Проект виявився похованим у жандармському архіві і побачив світло тільки в 1918 р. Страчений за вироком суду.
Один з піонерів розробки основ космонавтики. Механік і винахідник, автор досліджень можливості ракетного польоту у світовий простір, автор оригінальний ідей у рішенні проблем міжпланетних подорожей. Існує версія , що він прожив усе життя під чужим ім'ям. Справжнє його ім'я – Олександр Ігнатійович Шаргей і народився він не в Сибіру, а на Україні, у Полтаві. У 1916 р. Кондратюк-Шаргей був покликаний на військову службу. Після революції 1917 р. його мобілізували в білу армію, де він і служив якийсь час. Ще в 1919 р. розглянув основні питання космонавтики, виклавши їх у творі «Тим, хто буде читати, щоб будувати». Він запропонував використовувати як паливо космічних ракет водневі з'єднання деяких металів і металоїдів, зокрема – бороводород. Пізніше, побоюючись репресій з боку Радянської влади, він змінив свої паспортні дані. Це загадкова людина, сибіряком його називали тільки тому, що саме в центрі Сибіру (у Новосибірську) у 1929 р. вийшов у світ твір за назвою «Завоювання міжпланетних просторів». У ній вивів, незалежно від Ціолковського, формулу польоту ракети. На його роботи звернув увагу професор В.П. Ветчінкін (1888-1950). У червні 1931 р. засуджений, направлений на роботу в проектно-конструкторське бюро. Із середини 1930-х років працював у московських проектно-конструкторських організаціях, зіграв помітну роль у елеваторобудуванні й інших областях техніки. Загинув під Калугою. Реабілітований у 1970 р.
30.12.1906 (12.01.1907) – 14.01.1966.
Закінчив МВТУ ім. М. Баумана, його дипломним проектом керував А.Н. Туполев. Член-кореспондент АН СРСР по Відділенню технічних наук (механіка) (23.10.1953). Академік АН СРСР по тому ж відділенню (20.06.1958). Видатний вчений і конструктор, що вніс визначальний внесок у розвиток ракетно-космічної техніки. З ранніх років цікавився авіацією, ще в період навчання у вузі почав працювати в області ракетобудування. Арештований з безпідставних обвинуваченнях у тім, що розробки ракетної техніки велися нібито без достатніх теоретичних основ, що допустив шкідництво при створенні ракети «212», Військовою колегією Верховного Суду засуджений до 10 років табірних робіт з поразкою в правах і конфіскацією майна (27.09.38). У 1939 р. направлений у район Магадана на золоті копальні, де його помітив (раніше знайомий) колишній директор авіазаводу № 156 М.А. Усачев ( що відбував 15 років таборів після загибелі В.Чкалова), скориставшись особистим авторитетом серед ув'язнених, Усачев врятував його від загибелі (на початку 1960-х рр. Усачев працював заступником головного інженера в КБ Корольова). На початку березня 1940 р. його справа знову була направлена на дослідування, але був підготовлений повторний помилковий обвинувальний експертний висновок комісії постановою Особливої наради НКВД був присуджений до 8 років виправно-трудових таборів (10.07.1940). Клопотання депутатів про його звільнення залишені без задоволення.

Сьогодні українські фізики посідають чільне місце у світовій науці,

збагачуючи її оригінальними та грунтовними науковими дослідженнями та

винаходами. Серед тих, хто своєю самовідданою працею і розумом розвивав

українську фізичну науку можна назвати Йосипа Косоногова – видатного

фізика, автора нового методу вимірювання електричної проникності рідин

для сантиметрових хвиль, Степана Тимошенка – українського професора

механіки, згодом одного з провідних учених фізиків США, Юліана Гірняка –

спеціаліста у галузі фізичної кінетики, Романа Цегельського, роботи

якого присвячені фізиці магнетизму.

Представниками теоретичної фізики є Мар’ян Смолуховський та його учень

Володимир Кучер, які зробили значний внесок в розвиток квантової

механіки. Назвати слід Дмитра Рожанського – фізика, родом з Києва,

члена-кореспондента АН СРСР. Його основні праці стосуються фізики

електричних розрядів та радіофізики.

Варто згадати також про діяльність фізиків – членів Наукового Товариства

імені Т. Г. Шевченка у Львові – це саме приклад поведінки вчених, які за

будь-яких обставин не забували, ким вони є, де їх коріння і кому вони

повинні служити. Отже, фізики – дійсні члени НТШ… Вибори перших дійсних

членів НТШ відбулися 1 червня 1899 року, саме тоді до складу

математично– природничо- лікарської секції було обрано видатного фізика

і електротехніка Івана Пулюя.