Какой наименьшей скоростью должен обладать электрон, для того, чтобы ионизировать атом водорода? потенциал ионизации равен 13, 5 в

потенциалом ионизации атома называется та разность потенциалов, которую должен пройти электрон, чтобы при ударе об атом его ионизировать. поэтому скорость, которую должен иметь электрон, найдется из равенства mv2=eu. подставляя числовые данные , получим v=2,2×106 м/с.

На відміну від поршневих двигунів, робочий процес у реактивних двигунах здійснюється безупинно. У камеру згоряння авіаційних реактивних двигунів роздільно подаються паливо з паливних баків і повітря, що забирається з атмосфери. Повітря піддається стиску, проходячи через дифузор (у прямоточних реактивних двигунах) чи турбіну. Відповідно до перетворень, яким піддається горюча суміш, камеру згоряння умовно поділяють на три зони. У першій паливо випаровується й утворює горючу суміш. У другій відбувається згоряння паливно-повітряної суміші. У третій продукти згоряння, температура яких досягає 2 300 °C, розбавляються повітрям, після чого їх можна подавати на турбіну, не побоюючись зруйнувати її лопасті. На виході з турбіни гази попадають у форсажну камеру. Сюди при необхідності подається додаткова порція палива, при згорянні якої одержують додаткову потужність.

Згоряння реактивних палив супроводжується утворенням нагару на форсунці, головці і стінках робочої камери. Нагар утворюється тим більше, чим вище температура кипіння, в'язкість і густина палива, а також вміст у ньому ароматичних вуглеводнів. Нагароутворення змінює гідравлічні характеристики форсунок, якість розпилення погіршується, що приводить до підвищеної димності двигуна. Робочий процес у газотурбінних установках подібний до процесу, що протікає в реактивних двигунах. В тому і в іншому випадку в камеру згоряння роздільно подають паливо і стиснене повітря. У першій зоні відбувається сумішоутворення, потім виникають зони активного горіння і догорання суміші. Продукти згоряння обертають колесо газової турбіни. Істотною відмінністю є те, що в газотурбінних установках немає форсажної камери. У газових турбінах продукти згоряння також розбавляються великою кількістю повітря, у результаті чого температура знижується з 1 800-2 000 °C до 600—850 °C. Таким чином, загальна кількість повітря, що витрачається, у кілька разів більша за стехіометрично необхідну. Однак кількість первинного повітря, яке подається в камеру згоряння, становить 25-35 % від усієї кількості, так що коефіцієнт його надлишку при горінні дорівнює 1,1-1,5. Через великі втрати тепла ККД найпростіших газотурбінних установок становить 20-26 %, комбінованих (обладнаних дизель-генератором з наддувом) — до 40 %.

Стаціонарні газотурбінні установки при відповідній підготовці можуть споживати усі види палива, включаючи тверде (пилоподібне) і газоподібне.

Объяснение:

Состояние определенной массы любого вещества можно описать с трех параметров: давления  

p

, объема  

V

и температуры  

T

. Эти параметры связаны между собой. Их взаимосвязь описывается уравнением состояния, которое в общем случае имеет вид:

F

(

p

,

V

,

T

)

=

0.

Конкретный вид уравнения зависит от свойств вещества. Например, разреженный газ при достаточно высокой температуре хорошо описывается моделью идеального газа. Уравнением состояния для него является известное уравнение Клапейрона (

1799

−

1864

), предложенное в  

1834

году:

p

V

=

m

M

R

T

.

Здесь  

m

− масса газа,  

M

− молярная масса (т.е. масса одного моля данного газа),  

R

− универсальная газовая постоянная. Для одного моля газа это уравнение принимает следующий вид:

p

V

=

R

T

.

Проведенные позднее эксперименты выявили отклонение в поведении реальных газов от законов идеального газа. Эти результаты были обобщены голландским физиком Яном Дидериком Ван-дер-Ваальсом (

1837

−

1923

), который в  

1873

году предложил более точное уравнение состояния реального газа. Оно называется уравнением Ван-дер-Ваальса и в расчете на один моль записывается в виде

(

p

+

a

V

2

)

(

V

−

b

)

=

R

T

.

Данное уравнение учитывает силы притяжения и отталкивания, действующие между молекулами. Силы притяжения учитываются благодаря пристеночному эффекту. Действительно, для частиц, находящихся во внутренней области, силы притяжения со стороны других молекул в среднем скомпенсированы. Однако для частиц вблизи стенок сосуда возникает нескомпенсированная сила притяжения  

f

,

направленная внутрь сосуда. Эта сила, с одной стороны, пропорциональна концентрации частиц  

n

в сосуде, а с другой стороны − пропорциональна концентрации частиц в пристеночном слое. В результате получаем:

f

∼

n

2

∼

1

V

2

,

где  

n

− концентрация молекул в сосуде,  

V

− объем  

1

моля газа.

Рассмотренный эффект притяжения молекул пристеночного слоя приводит к уменьшению давления на стенки сосуда. При формальном переходе от уравнения Клапейрона к уравнению Ван-дер-Ваальса это соответствует замене

p

→

p

+

a

V

2

,

где  

a

− коэффициент, зависящий от конкретного газа и размеров сосуда.

Силы отталкивания между молекулами в модели Ван-дер-Ваальса учитываются очень просто: предполагается, что молекулы имеют форму шара радиуса  

r

и не могут приблизиться друг к другу на расстояние между центрами, меньшее чем  

2

r

.

Можно считать, что вокруг одной из двух молекул существует "запрещенный" (исключенный) объем (рисунок  

1

), равный

4

3

π

(

2

r

)

3

=

8

⋅

4

3

π

r

3

.

Следовательно, в расчете на одну молекулу исключенный объем равен

b

0

=

4

⋅

4

3

π

r

3

=

4

V

0

,

где  

V

0

− объем одной молекулы.

В результате , если в уравнении Клапейрона объем пространства, доступного для движения молекул, был равен  

V

,

то теперь он становится равным

V

−

N

A

b

0

=

V

−

b

,

где  

N

A

− число Авогадро (равное числу молекул в одном моле газа),  

b

− исключенный объем, обусловленный отталкиванием молекул.

Объяснение: