1)картофелина весит 23 см3 растительного масла. найти выталкивающую силу 2)на железную втулку действует архимедова сила 372 н. какой объем киросина вытесняет втулка? 3)почему пустая бутылка плавает на поверхности воды? почему бутылка тонет, когда наполнена водой? 4)кусок металла в воздухе весит 20н, а в воде 17н .какова плотность этого металла? и , , с

ро ростительного масла = 930кг/м (кубический). следовательно 930/23 = прибл.=41 н

Ход работы:

1. Ознакомились в учебнике § 30 «Динамометр».

2. Укрепили динамометр с закрытой шкалой вертикально в лапке штатива. Отметили горизонтальной чертой начальное положение указателя динамометра, - это будет нулевая отметка шкалы.

3. Подвесили к крючку динамометра груз, масса которого 102 г. На этот груз действует сила тяжести, равная 1 Н. с такой же силой груз растягивает пружину динамометра. Эта сила уравновешивается силой упругости, возникающей в пружине при ее растяжении (деформации).

Новое положение указателя динамометра также отмечаю горизонтальной чертой на бумаге.

4. Подпись: Затем подвешиваю к динамометру второй, третий, четвертый грузы той же массы (102 г), каждый раз отмечаю черточками на бумаге положение указателя (рис. 4).

5. Снимаю динамометр со штатива и против горизонтальных черточек, начиная с верхней, проставляю числа 0, 1, 2, 3, 4 … Выше числа 0 пишу: «ньютон».

6. Измеряю расстояние между соседними черточками. Эти расстояния получились почти одинаковыми (небольшие расхождения получились из-за того что у меня не «твердая» рука и отметки я сделал неравномерные). Если подвесить груз массой 51 г, то динамометр покажет отметку ровно посередине между 0 и 1, если подвесить груз массой 153 г, то динамометр покажет отметку ровно посередине между 1 и 2.

7. Для того чтобы измерить десятые доли ньютона, нужно нанести деления – 0,1; 0,2; 0,3; 0,4 и т. д. Для этого расстояние между отметками 0 и 1; 1 и 2; 2 и 3; 3 и 4 и далее я делю на десять равных частей.

8. Измеряю проградуированным динамометром вес лапки штатива.

9. Получившийся в ходе лабораторной работы эскиз шкалы динамометра сдаю вместе с выполненной работой.

 Вывод: Я научился градуировать пружину, получил шкалу с ценой деления (0,1 Н) и с ее измерил вес лапки штатива

Телескопи

Робота

Студента групи ФІ-09

Бушуєв Станіслав Андрійович

Кривий Ріг 2013

Радіотелескопи та елементи радіолокації в астрономії.

Радіолокаційної астрономії

розділ астрономії, що вивчає небесні тіла шляхом посилки до них зондуючого сигналу та аналізу відбитого радіолуни. Система з передавача, антени і приймача - радіолокатор (радар) - може розташовуватися як на Землі, так і на космічному апараті. Радіолокаційна астрономія, на відміну від радіоастрономії, вивчає не власне радіовипромінювання небесних тіл, а відбиті від них сигнали. Зручність радіолокації полягає в тому, що, вимірюючи час проходження сигналу туди і назад, можна з високою точністю визначати відстань до об'єкта, а по зміні частоти сигналу - швидкість об'єкта (принцип Доплера). Але оскільки потужність відбитого сигналу швидко зменшується з відстанню, поки радіолокаційним дослідженням доступні лише тіла Сонячної системи.

Історична довідка. У 1930-і роки виникла підозра, що радіосигнали іноді відбиваються від ионизованного метеорних слідів в атмосфері; остаточно це підтвердили Ч.Лал і К.Венкатараман в Індії в 1941. Перше радіолуни від метеорів за до спеціальних радарів отримали Дж.Хей і Г.Стюарт в Англії в 1946. У тому ж році радіолокацію Місяця здійснили Дж.ДеВітт в США і З.Бей в Угорщині. По суті, це стало першими експериментами в астрономії; до тих пір астрономи тільки гали за небесними тілами, ніяк не впливаючи на них. Фахівці Англії, СРСР і США майже одночасно в 1961 зробили локацію Венери для вимірювання відстані до неї, а повторивши експеримент в 1964, довели точність вимірювання до декількох кілометрів. За до сучасних радарів проводять також локацію Сонця, Меркурія, Марса, Юпітера і його галілеєвих супутників, Сатурна, його кілець і супутника Титана, астероїдів і ядер комет. Слідом за радіолокації почалося активне дослідження небесних тіл за до космічних зондів. Але і локація залишилася дуже корисним методом в астрономії. До радіолокації додалася лазерна локація Місяця з використанням доставлених на її поверхню відбивачів оптичних імпульсів. Цей метод дозволяє регулярно вимірювати відстань між Землею і Місяцем з точністю до 1 см, що дуже важливо для вивчення складного відносного руху цих двох небесних тіл. Апаратура для реєстрації відбитого сигналу. Щоб сигнал наземного передавача пройшов крізь іоносферу Землі, його випромінювання повинно бути достатньо короткохвильовим - коротше 20 м. При проходженні сигналу від передавача до об'єкта  щільність його потужності зменшується обернено пропорційно квадрату відстані. Частина імпульсу відбивається від об'єкта, і по шляху до Землі його потужність знов зменшується обернено пропорційно квадрату відстані. У підсумку енергія прийнятого радіолуни обернено пропорційна четвертого ступеня відстані до об'єкта. Ось чому радарні методи застосовні лише для найближчих тіл Сонячної системи, але і при цьому потрібні дуже потужні передавачі, гігантські антени і надчутливі приймачі.

Объяснение: Легко