Что характеризует соотношение радиусов земли? а)полярный радиус больше экваториального б) полярный и экваториальный радиусы равны в) полярный радиус меньше экваториального

Полярный радиус меньше экваториального приблизительно на 43 км

Рельєф земної поверхні формується за до багатьох процесів (ендогенних та екзогенних), які називаються рельєфоутворюючими. Існують також фактори, які безпосередньо рельєф не формують, але частково впливають на йоге утворення, визначаючи характер, склад, інтенсивність та розповсюдження на земній поверхні вищевказаних процесів. Ці фактори створюють певні умови для їх дії на земну поверхню, а отже певною мірою визначають її рельєф. До них належать кліматичні умови місцевості, які зумовлюють діяльність переважно екзогенних рельєфоутворюючих процесів; склад і будова земної кори, що впливають на екзогенні та ендогенні процеси; вічна мерзлота, своєрідна для багатьох екзогенних процесів рельєфоутворення і т. д.

Багато факторів, формуючи одні форми рельєфу безпосередньо, одночасне впливають на утворення інших різновидів рельєфу. Такою є роль рослинності і сили тяжіння. Остання в більшості випадків не формує рельєф, але здійснює великий вплив як на ендогенні, так і на екзогенні процеси і є причиною руху льодовиків, водних і лавових потоків і т. д. Але в деяких випадках сила тяжіння бере безпосередню участь в утворенні рельєфу, тобто є основною причинок виникнення зсувів, осипів, гірських обвалів, інших схилових процесів. Звідси випливає, що один і той же фактор може мати пряме або непряме значення у формуванні рельєфу, але один із них завжди є головним (провідним).

Вигляд екзогенних форм рельєфу визначається не тільки співвідношенням процесів денудації й акумуляції, але і їх природою. Процеси денудації та акумуляції можуть відбуватися в результаті роботи моря, поверхневих і підземних вод, льодовиків, дії вітру, а також внаслідок безпосереднього впливу сили тяжіння на гірські породи, з яких складаються стрімкі схили. У відповідності з цим виділяють флювіальні (річкові), гляціальні (льодовикові), еолові (вітрові), схилові (делювіальні) та інші рельєфоутворюючі процеси.

Денудаційна та акумулятивна складові в діяльності кожного екзогенного фактору зумовлюють утворення денудаційних і акумулятивних форм рельєфу. Найбільше рельєфоутворююче значення має діяльність поверхневих водотоків (флювіальна), льодовиків (гляціальні процеси), моря.

Діяльність моря та робота рік стали інтенсивнішими порівняно з минулими епохами. Рельєфоутворююча діяльність льодовиків сьогодні обмежена приполярними районами, але у відносно недалекому минулому (10 - 400 тис. років тому) льодовики вкривали значно більші ділянки суші, в тому числі й території України. Льодовикові форми того часу збереглися до наших днів і займають значні площі на багатьох материках. Менше значення в рельєфоутворенні відіграє вітер. Його впливу на земну поверхню перешкоджає рослинний покрив. Тому вітер визначає утворення рельєфу переважно в пустелях.

Певну роль у рельєфоутворенні відіграє також діяльність підземних вод, з якою пов'язані карстові форми рельєфу, а також схилові процеси (обвальні, зсувні, осипні та дефлюкційні), що відбуваються під дією сили тяжіння. Процеси життєдіяльності рослин і тварин (біогенні) в деяких випадках також призводять до формування тих чи інших форм рельєфу (термітники, мурашники, нори), але їх роль у рельєфі поверхні суші досить незначна.

Натомість все помітнішою стає рельєфоутворююча діяльність людини (будівництво каналів, зміни русел рік, утворення кар'єрів, ям, курганів, насипів і т. ін.), яка часто має деструктивну компоненту у відношенні до природних екосистем.

Антициклон (от греч. anti — против, вместо; kyklon — кружащийся, вращающийся ) — это область в атмосфере, характеризующаяся повышенным давлением воздуха в центре.

Ветер в антициклоне дует, огибая центр в Северном полушарии по часовой стрелке, в Южном — против часовой стрелки, образуя тем самым гигантский вихрь.

Отличительной особенностью антициклонов является строго определенное направление ветра. Ветер направлен от центра к периферии антициклона, то есть в направлении снижения давления воздуха.

Другой составляющей ветров в антициклоне является воздействие силы Кориолиса, обусловленной вращением Земли. В Северном полушарии это приводит к повороту движущегося потока вправо. В Южном полушарии, соответственно, влево. Именно поэтому ветер в антициклонах Северного полушария движется по направлению движения часовой стрелки, а в Южном — наоборот. Для циклонов характерно обратное направление ветров.

В низком антициклоне, холодном, изобары остаются замкнутыми только в самых нижних километрах, а в средней тропосфере повышенное давление вообще не обнаруживается; возможно также наличие над таким антициклоном высотного циклона. Высокий антициклон теплый и сохраняет замкнутые изобары с антициклонической циркуляцией даже в верхней тропосфере. Иногда антициклон бывает многоцентровым.

Признаки антициклона:

ясная или малооблачная погода;

►отсутствие ветра;

►отсутствие осадков;

►устойчивый характер погоды (заметно не меняется во времени, пока существует антициклон) .

►В летний период антициклон приносит жаркую малооблачную погоду. В зимний период антициклон приносит сильные морозы, иногда также возможен морозный туман.

Важной особенностью антициклонов является образование их на определенных участках. В частности, над ледовыми полями формируются антициклоны. И чем мощнее ледовый покров, тем сильнее выражен антициклон; именно поэтому антициклон над Антарктидой очень мощный, а над Гренландией маломощный, над Арктикой — средний по выраженности. Мощные антициклоны также развиваются в тропическом поясе.

Интересным примером резких изменений в формировании различных воздушных масс служит Евразия. В летнее время над ее центральными районами формируется область низкого давления, куда засасывается воздух с соседних океанов. Особенно сильно это проявляется в Южной и Восточной Азии: бесконечная вереница циклонов несет влажный теплый воздух вглубь материка.

Зимой ситуация резко меняется: над центром Евразии формируется область высокого давления — Азиатский максимум, холодные и сухие ветры из центра которого (Монголия, Тыва, Юг Сибири) , расходящиеся по часовой стрелке, разносят холод вплоть до восточных окраин материка и вызывают ясную, морозную, практически бесснежную погоду на Дальнем Востоке, в Северном Китае. В западном направлении антициклоны влияют менее интенсивно. Резкие снижения температуры возможны только, если центр антициклона переместится к западу от точки наблюдения, потому что ветер меняет направление с южного на северный. Подобные процессы часто наблюдаются на Восточно-Европейской равнине