Примером нерационального природопользования является: 1 рекультивация земель 2 проведение снегозадержания на полях 3 использование оборотного водоснабжения в промышленности 4 осушение болот в верховьях рек

1. рекультивация земель – комплекс мероприятий, направленных на восстановление природного потенциала земли. полезное дело.

2. проведение снегозадержания на полях. применяется для отведения талой воды со снега от населенных пунктов, и для утепления грунта на поле. полезное дело.

3.использование оборотного водоснабжения в промышленности. в несколько раз снизить забор воды на хозяйственные нужды. полезное дело.

4. осушение болот в верховьях рек – приводит к изменению гидрологического режима реки, что может вызвать негативные экологические последствия. вредное мероприятия. поэтому это – правильный вариант.

Сонце грає виняткову роль у житті землі. сонце не тільки джерело світла і тепла, але і первинне джерело багатьох інших видів енергії (енергії нафти, вугілля, води, вітру). усього одна п'ятисот мільйонна частина енергії сонця досягає нашої планети. але навіть цих «крихіток» з сонячного «столу» достатньо, щоб живити і підтримувати все живе на землі. але це ще не все. якщо ці «крихти» ефективно використовувати, то можна з лишком задовольнити енергетичні потреби сучасного суспільства. у більшості книг по астрономії йдеться, що сонце - звичайна зірка, «типовий представник населення космосу». але чи насправді сонце у всіх відносинах звичайне небесне тіло? за словами астронома гільєрмо гонсалеса, наше сонце унікально. які ж деякі особливості нашого сонця, завдяки яким воно здатне підтримувати життя? дещо з історії сонце - саме знайоме кожному небесне тіло. сонце завжди до себе увагу людей, але і сьогодні вченим доводиться визнавати, що сонце таїть у собі чимало загадок. сучасному поданням про сонце передував важкий багатовіковий шлях людини від незнання до знання, від явища до сутності, від обожнювання сонця до практичного використання його енергії. був час, коли люди нічого не знали про розміри сонця і його температурі, стан речовини сонця і т. д. не знаючи про відстань до сонця, стародавні брали видимі розміри за дійсні. геракліт, наприклад, вважав, що «сонце має ширину в ступню людську», анаксагор вельми невпевнено допускав, що сонце може бути більшим, ніж воно, здається, і порівнював його з пелопоннесским півостровом. зовсім неясною залишалася картина фізичної природи сонця. піфагорійці, наприклад, його відносили до планет і наділяли кришталевою сферою. один з учнів піфагора - філолай (v ст. до н. допускав думку про рух землі, вважав, що сонце не має ніякого відношення до «центрального вогню», навколо якого воно, на його думку, саме обертається разом з землею , місяцем і п'ятьма планетами (і вигаданим небесним тілом - «протівоземлей») і який залишається невидимим для жителів землі. слід зазначити, що подібні вигадані уявлення про рух землі не можна змішувати з першими науковими припущеннями про рух землі, що належать, мабуть, аристарх самоський (iii ст. до н. який вперше дав метод визначення порівняльних відстаней до сонця і місяця . незважаючи на незадовільність отриманих результатів (було знайдено, що сонце знаходиться в 19-20 разів далі від землі, ніж місяць), світоглядне та наукове значення їх дуже велике, тому що вперше був науково поставлений і почасти вирішено питання про визначення відстані до сонця. без принципово правильного вирішення цього питання не могло бути й мови про з'ясування справжніх розмірів сонця. у ii ст. до н. е.. гіппарх знаходить, що паралакс сонця (тобто кут, під яким з відстані сонця видно радіус землі) дорівнює 3 ¢, що відповідає відстані до нього в 1200 земних радіусів, і це вважалося вірним, майже вісімнадцять століть - до робіт кеплера, гевелія , галлея, гюйгенса. останньому (xvii ст.) належить найбільш точне визначення відстані до сонця (160 млн. км). надалі дослідники відмовляються від безпосереднього визначення паралакса сонця і застосовують непрямі методи. так, наприклад, досить точне значення горизонтального паралакса отримували зі спостережень марса в протистоянні або венери під час її проходження по диску сонця.

Объяснение:

Микола Миколайович Міклу́хо-Макла́й (народився 17 липня (5 липня по старому стилю) 1846, Різдвяне, Новогородська губернія - помер 14 квітня (2 квітня по старому стилю) 1888, Санкт-Петербург) - етнограф, мандрівник, який вивчав корінне населення Південно-Східної Азії, Австралії й Океанії (1870-1880-і роки), у тому числі папуасів північно-східного берега Нової Гвінеї (Цей берег у російськомовній літературі називають Берег Міклухо-Маклая).

День народження Миклухо-Маклая є професійним святом етнографів.

Юні роки

Микола Миколайович Міклухо-Маклай народився в родині залізничного інженера. Родина мала потомствене дворянство, яке заслужив прадід Міклухо-Маклая - уродженець Чернігівщини, запорізький козак Степан Міклуха, що відрізнився при взятті Очакова (1788).

Пізніше родина переїхала в Санкт-Петербург, де з 1858 Микола продовжив навчання в Другій Санкт-Петербурзькій гімназії. Закінчивши курс гімназичного навчання Міклухо-Маклай як вільний слухач продовжує навчання на фізико-математичному факультеті Петербурзького університету. Навчання не було довгим. У 1864, за участь у студентських сходках Міклухо-Маклая відчисляють з університету і він, на засоби зібрані студентським земляцтвом, їде в Німеччину.