Возьмите карту западной европы. а) найдите города, расположенные на 18° в.д. для каждого города определите широту. б) определите, какие города имеют координаты: ( 41° с.ш., 4° з.д. ), ( 47° с.ш., 6° в.д. ), ( 55° с.ш., 25° в. ( 38° с.ш., 24° в.д.

Лодзь  18в.д. 53 с.ш. будапешт  18в.д.  47  с.ш. катовице  18в.д.51  с.ш. мадрид 41 с.ш. 4 з.д женева 47 с.ш. 6 в д вильнюс 55 с. ш. 25 в.д. афины 38 с.ш. 24 в.д. удачи!

Офіційна назва — Турецька Республіка, Туреччина (тур. Turkiye Cumhuriyeti, Turkiye)[2]. Назва країни походить від етноніму турків, народу, що її населяє, і означає Землю турків[3]. Власне turk означає усі тюркомовні народи, а не тільки ті, що мешкають на території сучасної Туреччини. Суфікс привласнення може бути латинського (-ia), арабського (-iyye) або турецького (-iye) походження. Уперше етнонім тюрк згадується під 177 роком до н. е. китайцями щодо народів, які жили на південь від Алтаю. Перший запис терміну тюрк або турук в якості екзоніму зафіксований в давньотюркській рунічній писемності (орхоно-єнісейська писемність) Центральної Азії у добу Тюркського каганату близько VIII століття.

Історія дослідження території

Географічне положення

Туреччина — західноазійська країна, що межує з вісьмома іншими країнами: на сході — з Вірменією (311 км), Азербайджаном (спільний кордон — 17 км), Грузією (273 км), на заході — з Болгарією (223 км) і Грецією (192 км) і Іраном (534 км), на південному сході — з Іраком (367 км) і Сирією (899 км)[1]. Загальна довжина державного кордону — 2816 км[1]. Туреччина на півночі омивається водами Чорного, на заході — Мармурового і Егейського, на півдні Середземного морів Атлантичного океану[4]. Загальна довжина морського узбережжя 7200 км[1].

Un-turkey.png

Карта Туреччини від ООН (англ.)

Порівняння розмірів території Туреччини та США

Регіональне положення Туреччини (фр.)

Згідно з Конвенцією Організації Об'єднаних Націй з морського права (UNCLOS) 1982 року, протяжність територіальних вод країни встановлено в 6 морських миль в Егейському морі і 12 морських миль в Чорному і Середземному[5]. Виключна економічна зона встановлена лише в Чорному морі в узгодженні з морськими кордонами колишнього Радянського Союзу[1][6].

Крайні пункти

Докладніше: Крайні точки Туреччини

Час

Докладніше: Час у Туреччині

Час у Туреччині: UTC+2 (той самий час, що й у Києві)[7]. Літній час вводиться останньої неділі березня переводом годинникової стрілки на 1 годину вперед, скасовується в останню неділю жовтня переводом годинникової стрілки на 1 годину назад.

Геологія

Докладніше: Геологія Туреччини

Тектонічні розломи та землетруси

Схема тектонічних розломів

Землетруси Туреччини, 1900-2017 роки

Див. також: Гідрогеологія Туреччини

Корисні копалини

Докладніше: Корисні копалини Туреччини

Надра Туреччини багаті на ряд корисних копалин: кам'яне вугілля, залізну руду, мідь, хром, сурма, ртуть, золото, барит, борати, целестіт (стронцій), корунд, польовий шпат, вапняк, магнезит, мармур, перліт, пемзу, пірит (сірку), каолін[8].

Сейсмічність

Докладніше: Сейсмічність Туреччини

Вулканізм

Див. також: Вулкани Туреччини

Рельєф

Докладніше: Рельєф Туреччини

Середні висоти — 1132 м; найнижча точка — рівень вод Середземного моря (0 м); найвища точка — гора Арарат (5166 м). Більша частина території Туреччини розташована в межах Анатолійського плоскогір'я (на заході) і Вірменського нагір'я (на сході). Переважають висоти від 800 м на заході до 2000 м на сході. На півночі розташовані Понтійські гори (до 3937 м), на півдні — хребти системи Тавра (до 3726 м). Найвища вершина Туреччини — згаслий вулкан Великий Арарат (5165 м) на Вірменському нагір'ї. Інші вулкани: Сюпхан, Немрут, Ерджіяс.

Рельєф Туреччини

Гіпсометрична карта Туреччини

Боспорська протока з космосу

Супутниковий знімок поверхні країни

Карта країни (англ.)

Орографічно територію Туреччини можна розділити на 5 областей:

Причорномор'я (Понтійські гори). Гірська система на півночі Туреччини. Включає в себе Західно-Понтійські гори, гори Джанік та Східно-Понтійські гори. Понтійські гори паралельно берегу Чорного моря більш ніж на 1000 км. На сході вони доходять до кордону з Грузією, на заході — до рівнини в низов'ях річки Сакарья. Середня ширина гірського хребта становить 130 км.

Узбережжя Егейського і Мармурового морів (Егейська Анатолія). Цій області властиві значно менші висоти, ніж Причорномор'ю. Її прибережна смуга сильно порізана, ускладнена численними затоками і кам'янистими півостровами і включає безліч островів, глибокі бухти. Узбережжя перетинають гірські кряжі, відкриті в бік Егейського моря, між якими лежать низькі плоскі алювіальні долини. Загалом гірські гряди нижче на заході області (300—450 м). На сході вони підіймаються в середньому до 1500—1850 м, окремі вершини досягають 3050 м. Міжгірні западини зайняті широкими плоскими долинами річок (Гедіз і Великий Мендерес). Ґрунти низовин дуже родючі.

Человечество на протяжении своей истории постоянно использовало богатства природы ради удовлетворения своих нужд. Сейчас природопользование достигло огромнейших масштабов и чрезвычайно заострило взаимоотношения между человеком и природой в географической оболочке.

Богатства Земли — это любые ценные элементы природы, которые человек использует или может использовать как сырье, источник энергии, непосредственно для потребления, отдыха и удовлетворения других нужд. Земные богатства еще называются природными ресур­сами. Ресурсы подразделяются в зависимости от происхождения, места расположения, назначения, исчерпания.

На каждом материке и в каждом из океанов есть разнообразные природные ресурсы. Однако размещаются они на Земле неравномерно. Это объясняется преимущественно харак­терными для каждого материка и океана особенностями природы.

Среди природных ресурсов особое значение имеют топливно-энерге­тические (рис. 219). Почти до начала XIX в. основным энергетическим ресурсом была древесина. Со временем ее заменил уголь, а на смену углю пришли нефть и газ. Этими важными ресурсами обладают не все страны. Поэтому в мире существует определенный их недостаток, что часто вызывает энергетические кризисы. Основная добыча нефти и природного газа сосредоточена в Азии, в частности в России и в стра­нах Персидского залива, а угля — в Европе, Азии и Австралии.

Минеральные ресурсы, в том числе и энергетические, это, прежде всего, база для промышленного производства. Поэтому они имеют большое значение для каждой страны. Разнообразные рудные полез­ные ископаемые добывают в Китае, Бразилии, России, Австралии и в других странах. Большие запасы руд содержатся на дне Мирового океана.

Земельные ресурсы являются основой всей живой природы, базой для сельского хозяйства и производ­ства продовольствия. Однако лишь 1/3 земель на нашей планете — это сельскохозяйственные угодья.

Распахано 15 % площади поверх­ности суши, хотя есть территории, где пашня составляет 60 % и боль­ше. К таким территориям, прежде всего, относится Европа и Се­верная Америка.

Лесные ресурсы охватывают около 4 млрд га земель. Четко два почти равных по площади лесных пояса Земли — умеренных и экваториальных широт. По площади, занимаемой лесами, лидерами являются Америка и Азия, а среди стран — Россия, Бразилия, Канада, США, Индонезия и др. Материал с сайта http://worldofschool.ru