Нужен доклад небольшой на тему азия

Азия самая большая часть материковая азия располагается в основном в восточном и северном полушариях. с африкой азия соединена суэцким перешейком, от северной америки её отделяет узкий берингов пролив.  площадь: 43475 тыс. км² (включая острова).  в азии принято  выделять следующие - выделять следующие - районы: восточная азия ; западная азия ; северная азия; средняя азия; юго-восточная азия ; юго-западная азия ; южная азия (полуостров индостан и остров шри-ланка .ические районы:

Глобалізаційні процеси, що відбувалися протягом ХХ ст., спричинили глибокий

синтез культур, виявивши тим самим проблему їхнього порозуміння. Різні національні

традиції втягнулися в один часовий і духовний р, детермінуючи одна одну, що

викликало потребу в гармонійному співіснуванні. Тому в наш час дуже важливо надати

міжкультурним комунікаціям характер осмисленого і плідного діалогу.

Двосторонні зв’язки України і Японії, що постійно розвиваються, є вельми необхідними для поступу українського суспільства, оскільки Японію можна вважати одним

із зразків майбутнього стану не лише України, а й кожної держави, яка намагається досягнути інформаційної фази розвитку. Динаміка розгортання українсько-японських відносин стимулює дослідження в цій галузі, яких, на жаль, в українському японознавстві

не так вже і багато. Вітчизняні японознавці поки що відстають від своїх російських колег, у

яких масштабна видавнича діяльність з питань японських релігійно-філософських традицій триває вже далеко не перший рік. Наслідком активності російських науковців стають

порівняльні дослідження, такі як праця О.М. Мещерякова «Японський імператор і російський цар: елементна база» [1], в якій окреслюється як спільне, так і відмінне між

російською і японською культурами. В цьому контексті можна згадати роботи О.Є. Куланова [2], Е.В. Молодякової, В.Е. Молодякова, М.П. Герасімової, Ю.Б. Стоногіної [3] тощо.

Прогалини в сфері компаративних досліджень українського та японського не означають, що подібні пошуки не потрібні. Радше навпаки – так як українська і японська

культури розвивалися в різних умовах, то проведення конкретного компаративного аналізу могло б виявити специфіку обох традицій кращим чином. Водночас подібний аналіз є корисним і для знаходження спільних точок дотику. В цій площині й пролягає

мета даного дослідження – розкрити роль сакрального в межах української і японської

культурних парадигм.

Доводиться констатувати той факт, що у сучасному релігієзнавстві немає цілісного, вичерпного тлумачення феномену сакрального. Відтак заклики про стрімку десакралізацію світу постають непереконливими, оскільки що саме десакралізується, лишається питанням без чіткої відповіді. Проблема походження самого уявлення про сакральне

не вирішується навіть такими класиками європейської думки, як М. Еліаде чи навіть

Р. Отто, одним з провідних теоретиків у цій сфері. Вказується лише, що це дещо, притаманне людству витоково, невід’ємна і вічна властивість людської свідомості [4], [5].

В цьому сенсі питання про визначення змісту поняття «сакральне» набуває належної

актуальності і ваги

Объяснение:

По характеру функций могут быть выделены населенные пункты, специализирующиеся на промышленном производстве, строительстве и транспорте.

По административно-политическому значению выделяют столичные города, центры краев и областей, автономных республик, центры низовых административных районов.

Три указанных признака лежат в основе функциональной типологии городов. По совокупности этих признаков можно выделить:

1)Многофункциональные столичные города (Москва, Санкт-Петербург) . Такие города обычно относятся к крупным или крупнейшим. Наряду с развитием промышленности, транспорта и других сфер для этих городов характерна высокая степень развития административно-политических и культурно функций.

2)Многофункциональные центры автономных республик и областные центры. Как правило, это большие и средние города.

3)Индустриальные центры. Они относятся преимущественно к большим и средним городам. Индустриальным центрам присущ наибольший удельный вес занятых в промышленности, строительстве и на транспорте (в основном 70—80 %).

4)Малые города. Для них характерно преимущественное развитие организационно-хозяйственных, торгово-распределительных, административно-культурных функций. Промышленность и транспорт здесь, как правило, имеют местное значение.

Транспортные города. Это преимущественно малые и средние города.

5)Города — оздоровительные центры, где высокий удельный вес занятых в здравоохранении (свыше 10%).

6)Города — научно-экспериментальные центры. Ведущей функцией является научное обслуживание. По численности населения они относятся к группе средних и малых.

Наряду с перечисленными функциональными типами городов возможно выделение и других, промежуточных, типов по отношению к перечисленным, и новых (например, города-спутники, выполняющие функции "жилых филиалов" близлежащего крупного города, агрогорода, города — центры туризма) . Приведенная классификация городов не является единственной. Так, например, известны попытки классификации малых городов