Кратки доклад "термокарстовые озера"

Термокарстовые в большинстве своем термокарстовые озера небольшие: площадь их обычно меньше 1 км2, глубина 2—4 м. одно из крупнейших термокарстовых озер якутии недлсели, имея площадь свыше 300 км2, мелкое — обычная глубина 2 м, наибольшая — 6 м. на приморских равнинах термокарстовые озера имеют резко угловатые, нередко прямоугольные очертания.там, где залегают мощные толщи ископаемого льда, образуются глубокие термокарстовые озера. они имеют округлую форму и большей частью высокие, обрывистые берега. глубина озер достигает 30—40 м. подобные термокарстовые озера встречаются в условиях холмисто-моренных и аллювиальных, т. е. созданных речными наносами, равнин.термокарстовые озера динамичны. они быстро возникают, буквально за несколько десятков лет, стремительно меняют свои размеры, очертания, местоположение. и так же быстро исчезают. оттаивание и разрушение берегов озер происходит со скоростью до 15 м в год. интересно, что часто термокарстовые озера вытянуты в сторону господствующих ветров. по ним можно судить о ветрах данной местности.термокарстовые озера примечательны еще и тем, что могут быстро осушаться. и тогда на месте озера образуются плоские котловины, заросшие луговой растительностью. якуты такие котловины называют аласами. со временем они могут вновь заполняться водой.как это ни удивительно, но ветер тоже способен создавать озера. в условиях засушливого климата в котловинах выдувания или в понижениях между дюнами, барханами, песчаными образуются эоловые (в результате работы ветра) озера. они довольно многочисленны на равнинах засушливых областей. размеры эоловых озер могут быть самыми разными: от сотен квадратных метров до десятков квадратных километров, глубина 2—5 м, реже — более 10 м.эоловые озера отличаются непостоянством водного режима. в сухое время года они сильно мелеют и даже могут совсем исчезнуть, т. е. превратиться в сухие озера, заполняющиеся водой только в период редких ливней. образование их вызвано так называемыми карстовыми процессами, которые связаны с растворением природными некоторых горных пород, таких, как известняки, доломиты, гипсы, соли. под воздействием текучих вод первоначально на поверхности этих пород возникают небольшие углубления, а затем при наиболее благоприятных условиях (наличие углекислоты в воде и трещин в горных породах) образуются впадины. они разнообразны. чаще всего это воронки, котловины, полья и т. д. в них-то при определенных условиях и возникают озерные водоемы. среди наиболее крупных карстовых озер кавказа можно назвать самурское, черное, круглое

Відповідь:Висотна поясність чи висотна зональність - закономірна зміна природних умов і ландшафтів в горах у міру зростання абсолютної висоти (висоти над рівнем моря). Відповідно висотний пояс чи висотна ландшафтна зона - одиниця висотно-зонального розчленування ландшафтів в горах. Висотний пояс утворює смугу, порівняно однорідну за природними умовами, часто переривчасту. Географічне положення гірської системи. Кількість висотних поясів в кожній гірській системі та їх висотне положення в основних рисах визначаються широтою місця і положенням по відношенню до морів і океанів (континентальністю). У міру просування з півночі на південь висотне положення природних поясів у горах і їхній набір поступово збільшуються. Найнижчий пояс в гірській системі є продовженням тієї широтної зони, яка розташована біля підніжжя.

Абсолютна висота гірської системи. Чим вище піднімаються гори і чим ближче вони розташовані до екватора, тим більшу кількість висотних поясів вони мають.

Пояснення:

Забру́днення ґрунті́в — вид антропогенної трансформації ґрунтів, при якій вміст хімічних речовин у ґрунтах, які піддаються антропогенному впливу, перевищує природний регіональний рівень їх вмісту у ґрунтах.

Розрізняють три ступені забруднення, що вимагають наступних дій:

профілактика,

перебудова,

припинення використання ґрунтів.

При надходженні в ґрунти доз важких металів, що не обумовлюють перевищень гранично допустимих концентрацій (ГДК), рекомендується проведення профілактичних заходів та здійснення моніторингу стану ґрунтів і рослин.

У тих випадках, коли в ґрунтах і в деяких рослинах перевищуються ГДК та є небезпека для здоров'я людей, рекомендується застосовувати меліоративні, агрономічні, селекційні заходи та розробляти організацію раціонального використання забруднених земель. Для зменшення рухомості важких металів і переходу їх до фітоценозів кислі ґрунти вапнують, лужні гіпсують, використовують фосфорні і органічні добрива, вносять іонообмінні речовини (цеоліти, гранули полістиролу, кремнійорганічні сполуки), підбирають рослини, які найменш вбирають важкі метали, наприклад — льон, конопля.

Найбільш забруднені ґрунти відводять під залісення. Відповідно до статті 84 Земельного кодексу України, власники землі і землекористувачі, в тому числі орендарі, зобов'язані здійснювати захист земель від забруднення відходами виробництва, хімічними і радіоактивними речовинами. Для цього необхідно знати їх просторовий розподіл в межах відповідних земельних масивів. Традиційно це завдання вирішується шляхом відбору деякої кількості проб ґрунту та зразків фітоценозів в межах кожного з них для подальшого аналізу, наприклад, рентгено-флуоресцентним методом. Необхідна кількість проб, зазвичай, визначається для кожного випадку з вимог задоволення умовам репрезентативності їх статистик.

Заходи з охорони ґрунтів від переосушення здійснюються в межах робіт з гідротехнічної меліорації земель та меліоративного землеробства шляхом унормування режимів водорегулювання, структури землекористування та інших заходів, що передбачають збереження вологи в ґрунто-підґрунтовій товщі відповідно до природного