Население индонезии (общая численность населения, тип воспроизводства, национальный и религиозный состав, плотность, уровень урбанизации, крупнейшие города, социальные проблемы )

253 609 643 чел, 130,85 чел./км², крупнейшие города-джакарта,  сурабая,бандунг,  бекаси,  медан,тангеранг,  депок,  семаранг,палембанг,  макасар,тангеранг-селатан. национальный состав-в индонезии проживает около 300 народов, большая часть которых относится к  австронезийской группе. австронезийскими, в частности, являются наиболее многочисленные народы страны  —  яванцы  (по состоянию на начало xxi века составляют более 40  % населения),  сунданцы  (около 15  %),  мадурцы  (около 4  %),  минангкабау  (около 3  %),  бугисы  (около 2,5  %). наряду с этим в восточных районах, в частности, на новой гвинее и прилегающих к ней островах, проживают народности, принадлежащие кмеланезийской группе, большая часть из которых относится к  папуасам. религиозный состав- индонезия является  светским государством, конституция страны гарантирует свободу вероисповедания . при этом, согласно законодательству, принятому в 1965 году, особый статус, предусматривающий поддержку и защиту государства, предоставлен основным религиям страны  —  исламу ,  протестантизму ,  католицизму ,  индуизму ,  буддизму   и  конфуцианству   — с оговоркой о допустимости существования других вероисповеданий.

Европейский юг -- самый многонациональный район россии: здесь проживают 42 народа, говорящих более чем на 100 диалектах. многонациональность -- следствие сложной и длительной формирования района. задолго до нашей эры по его равнинам кочевали скифы. в разные времена здесь жили греки и гунны, монголы и половцы, адыги и аланы, хазары и мосты. славяне, живущие в основном на равнинных территориях, появились на северном кавказе в ix в. н. э. они основали здесь крупный город тамань. особенно пестр национальный состав в горах, служивших естественным рубежом между отдельными этническими группами. в природном отношении район включает два различных типа территорий -- равнины бассейна дона и предкавказья и собственно кавказ, его предгорную и горную части. кавказ относится к молодым горам эпохи кайнозойской складчатости. процесс горообразования здесь еще продолжается, о чем свидетельствуют достаточно частые землетрясения. в горах велики запасы вольфрамово-молибденовых руд, а разрабатываемые близ владикавказа месторождения свинцово-цинковых руд уже сильно истощены. на осадочных породах предкавказского прогиба открыты месторождения нефти и газа. нефтяные промыслы возникли в начале xx в. близ грозного и майкопа. добыча газа (в основном в ставрополье) началась в послевоенный период. на территорию района заходит восточное крыло угольных месторождений донбасса довольно высокого качества. уголь залегает глубоко и тонкими пластами, поэтому его добыча дорога. значительны гидроресурсы горных рек и геотермальных источников. собственные энергетические ресурсы обеспечивают работу тэс (на газе, нефтепродуктах, угле) , гэс (на горных реках) ; построена ростовская аэс. климат кавказа чрезвычайно благоприятен для сельского и рекреационного хозяйства, а разнообразие ландшафтов усиливает их специализацию. большая часть равнинной территории находится в степной зоне, которая к востоку переходит в полупустыни прикаспия. склоны кавказских гор до высоты 2000 м покрыты лесами, а черноморское побережье близко к районам субтропического климата. главная специализация хозяйства района -- агропромышленный комплекс, 50% продукции европейского юга. сельское хозяйство весьма разнообразно. основу растениеводства составляют зерновые культуры: озимая пшеница (кубано-приазов-ские равнины, ставрополье, сальские степи) , кукуруза на зерно (ставрополье, предгорные и горные районы) , рис (долины кубани, дона и других рек) . сельское хозяйство северного кавказа зонально: на западе района выращивают пшеницу, кукурузу, рис, сахарную свеклу, подсолнечник; здесь развито мясо-молочное скотоводство и свиноводство (на отходах сахарного производства) ; на востоке ставрополья вследствие большей сухости свиноводство замещается овцеводством; в прикаспии развито пастбищное овцеводство; особое значение имеет тонкорунное овцеводство (ростовская область, ставрополье, равнины дагестана) , в предгорной полосе -- садоводство, виноградарство, овощеводство; на черноморском побережье -- цитрусовые, табак, виноград. краснодарский край -- район чаеводства. на европейском юге есть почти все отрасли, перерабатывающие сельскохозяйственное сырье: мясная, маслобойная, маслодельная, сахарная, кондитерская, плодоовощеконсервная, мукомольная, крахмалопаточная, винодельческая и многие другие.

Ста́лий ро́звиток (англ. Sustainable development) — загальна концепція стосовно необхідності встановлення балансу між задовільненням сучасних потреб людства і захистом інтересів майбутніх поколінь, включаючи їх потребу в безпечному і здоровому довкіллі. Як сформулювала визначення сталого розвитку у своїй доповіді Комісія Брундтланд, це "розвиток, який задовольняє потреби нинішнього покоління без шкоди для можливості майбутніх поколінь задовольняти свої власнИ

Вступ

Ряд теоретиків і прихильників сталого розвитку вважають його найперспективнішою ідеологією 21 століття і навіть усього третього тисячоліття, яка, з поглибленням наукової обґрунтованості, витіснить усі наявні світоглядні ідеології, як такі, що є фрагментарними, неспроможними забезпечити збалансований розвиток цивілізації.

Сталий розвиток — це систематично керований розвиток. Основою його керованості є системний підхід та сучасні інформаційні технології, які дозволяють дуже швидко моделювати різні варіанти напрямків розвитку, з високою точністю прогнозувати їх результати та вибрати найбільш оптимальний.

Водночас з'явились дослідження американського вченого Н. Джорджеску-Рогена, який пов'язує розвиток економіки з природними обмеженнями та робить спроби поєднати термодинаміку з економікою довкілля. Дослідження Н. Джорджеску-Рогена проводились незалежно від К. Боулдинга, який у 1966 р. був визнаний за обґрунтування довкільних проблем принципу рівноваги речовини, а також від Г.Айреса і Л.Кохрсена, які використовували підхід балансу матеріалів та вхідних і вихідних системах[2].

Варто відзначити, що досягнення оптимального варіанту розвитку декларують ряд країн, у кожної країни свій шлях розвитку. В одних цей шлях «тільки починається, у інших вже розпочався, треті вже стали на шлях сталого економічного розвитку (США, Японія, країни Європейського Союзу)»[3]. Існує багато і таких країн, яким не до сталого розвитку і вони його не сприймають. На перше місце вони ставлять одну стратегічну мету — вижити. Саме такі країни провокують загрози, що поширюються до інших держав та їхніх регіонів. Досягти сталого розвитку регіонів надзвичайно важко, адже близьке сусідство з іншими державами формує загрозу екологічної небезпеки, а глобалізація, що стрімко набрала обертів, сприяє утворенню та загостренню економічних та соціальних небезпек, що зрештою торкаються регіонального розвитку.

Зелена економіка

Windmills D1-D4 (Thornton Bank).jpg

Концепції

Зелена економіка Відновлювана енергетика Енергетична ієрархія Енергозбереження Енергоефективність Економіка природокористування

Політики

Збір за забруднення довкілля Податок Піґу

Динаміка

Зелений парадокс Зелені (політика)

Обмеження вуглецевих викидів

Низьковуглецева економіка Торгівля викидами Зелений тариф Вуглецевий слід

Сталий розвиток

Сталий розвиток Індикатори сталого розвитку Стабільне місто Сталий туризм

Ефективне використання ресурсів

Ощадливе виробництво

пор

Особливості перекладу

Термін «сталий розвиток» є офіційним українським відповідником англійського терміну «англ. sustainable development», дослівний переклад якого з урахуванням контексту може бути «життєздатний розвиток» а за сенсом — «самопідтримуваний розвиток», інколи цей термін тлумачать як всебічно збалансований розвиток. За визначенням Комісії ООН зі сталого розвитку, його мета — задовольняти потреби сучасного суспільства, не ставлячи під загрозу здатність майбутніх поколінь задовольняти свої потреби. Теорія сталого розвитку є альтернативою парадигмі економічного зростання, яка ігнорує екологічну небезпеку від розвитку за екстенсивною моделлю.[4]

Парадигма

Триєдина концепція стійкого розвитку

Парадигма сталого розвитку містить вимоги до захисту довкілля, соціальної справедливості, відсутності расової та національної дискримінації і спрямована на підвищення рівня життя населення. У країнах, де на державному рівні зазначені вимоги ігноруються, в поняття сталого розвитку намагаються вкласти «зручний» зміст, вихолощуючи справжній. Так, в Україні термін «сталий розвиток» часто вживають для означення лише неухильного зростання економічних показників країни, її регіонів, міст, сіл і окремих галузей економіки. Інколи до цього додають здійснення безсистемних заходів щодо збереження довкілля та поліпшення санітарних умов проживання й праці людей. Таке тлумачення терміну розкритиковане Ґ. Дейлі і є не лише грубою помилкою, а і його профанацією.