3причины почему нельзя заниматься сельским хозяйством на территории многолетней мерзлоты.

Низкие температуры неприспособленность почвы

Наибольший уровень урбанизации характерен для промышленно развитых регионов центрального, северо-западного, волго-вятского и уральского районов, а также в регионах с крайне неблагоприятными природными условиями — европейского севера, сибири и дальнего востока, где в городах проживает более % населения.  наименьший уровень урбанизации характерен для северного кавказа (56%) и центрально-чернозёмного района (65%).  среди субъектов федерации наивысший уровень урбанизации зафиксирован в городах федерального значения — в москве и санкт-петербурге (по 100%), а также в мурманской и магаданской областях (по 92%), а наименьший — в усть-ордынском бурятском автономном округе, где городское население отсутствует.  крупнейшими россии являются москва (12,5 млн. человек) , санкт-петербург (4,5 млн. ) и новосибирск (1,5 млн.) . в число городов-миллионеров входят также нижний новгород, самара, казань, волгоград, екатеринбург, челябинск, уфа, пермь, ростов-на-дону и омск.  скопление городов называется городской агломерацией. городские агломерации бывают двух видов: моноцентрические (московская, петербургская, самарская, новосибирская, нижегородская и т. д. ) и полицентрические (кузбасс).

Ія ґрунтів одночасно вивчає закономірності просторових змін ґрунтів і причини цих змін. причинами просторо­вих змін ґрунтів є просторові зміни факторів ґрунтоутворення (клі­мату, ґрунтоутворюючих порід, рельєфу, рослинності і тваринного світу, діяльності людини, тривалості ґрунтоутворення тощо). отже, закономірності ічного поширення ґрунтів є результатом складної взаємодії всіх факторів ґрунтоутворення.основними законами ії ґрунтів є: 1) закон горизонталь­ної зональності; 2) закон вертикальної зональності; 3) закон фаціальності ґрунтів; 4) закон аналогічних топографічних рядів (зо­нальних типів ґрунтових комбінацій).закон горизонтальної зональності сформулював в. в. докуча­єв у праці «к ученню о зонах природи» (1899). згідно з цим зако­ном основні типи ґрунтів поширені на поверхні континентів земної кулі широкими смугами (зонами), які послідовно змінюють одна одну відповідно до зміни клімату, рослинності та інших факторів ґрунтоутворення. цей закон проявляється в наявності на земній поверхні ґрунтово-біокліматичних поясів, які перетинають конти­ненти. в північній півкулі виділяють п'ять широтних ґрунтово-біо­кліматичних поясів: полярний, бореальний, суббореальняй, субтро­пічний і тропічний. для кожного поясу характерні свої ряди типів ґрунтів, які не зустрічаються в інших поясах.закон вертикальної зональності також відкрив в. в. докуча­єв, вивчаючи ґрунтовий покрив кавказу. в гірських системах про­стежується послідовна зміна типів ґрунтів у міру наростання абсо­лютної висоти від підніжжя гір до їх вершин у зв'язку зі зміною клімату, рослинності та інших факторів ґрунтоутворення. склад ґрунтових зон в гірських країнах в основному аналогічний складу зон на рівнині.закон фаціальності ґрунтів обґрунтували л. і. просолов ї і. п. герасимов. суть його полягає в тому, що місцеві провінціальні (фаціальні) особливості клімату зумовлюють появу специфічних місцевих ознак ґрунтів і навіть формування інших типів. така різ­номанітність зумовлена неоднаковою континентальністю клімату, неоднаковим сезонним розподілом опадів тощо. закон аналогічних топографічних рядів (вчення про зональні ґрунтові комбінації) остаточно сформулювали при проведенні ве­ликомасштабних ґрунтово-картографічних досліджень для потреб землевпорядкування. основи його було закладено в працях в. в. докучаєва, м. м. сибірцева, г. м. висоцького, м. о. дімо, с. о. захарова, с. с. неуструєва та інших вчених. суть його в то­му, що поширення ґрунтів на великих територіях (в межах зон) зу­мовлене переважно впливом рельєфу, ґрунтоутворюючими порода­ми та іншими місцевими умовами ґрунтоутворення. у всіх зонах ця закономірність має аналогічний характер: на підвищених елемен­тах залягають автоморфні, генетично самостійні ґрунти, яким влас­тива акумуляція малорухомих речовин; на понижених елементах рельєфу формуються генетично підпорядковані ґрунти (гідроморфні), які акумулюють в своїх горизонтах рухомі продукти ґрунтоут­ворення; на схилах залягають перехідні ґрунти. в наш час вивчен­ня топографічних закономірностей поширення ґрунтів виділилось в окремий напрям ії ґрунтів під назвою вчення про структуру ґрунтового покриву (в. м. фрідлянд, 1923)