Климат стран западной европы по сравнению с восточной: 1) более влажный и более тёплый, 2) более влажный и менее тёплый , 3) менее влажный и более тёплый, 4) менее тёплый и менее влажный.

Відповідь:

Пояснення:

Чорнозем – особливий тип землі, що формуються на лісових суглинках або лісах під впливом помірно-континентального клімату з періодичною зміною позитивних і негативних температур і рівня зволоження за участю живих мікроорганізмів і безхребетних. Чорнозем неможливо зробити в штучних умовах або отримати шляхом внесення різних видів добрива. Основна характеристика грунту – процентний вміст гумусу (органічні речовини, утворені в процесі складних біохімічних реакцій і представляють собою найбільш доступну форму для живлення рослин). Його не можна порівнювати з такими органічними добривами як гній або перегній, так як концентрація в них поживних речовин настільки висока, що надмірне їх внесення може негативно позначитися на рості рослин. У чорноземі всі речовини збалансовані і знаходяться в легкодоступній формі.

Наступна характерна риса чорнозему – високий вміст кальцію, потреба в якому у культурних рослин найвища у всіх стадіях росту.

Чорнозем має зернисто-грудкувату структуру, яка стійка до вимивання, утворення кірок, вивітрювання і ущільнення. Завдяки такій структурі забезпечується оптимальний водно-повітряний обмін з атмосферою і створюються сприятливі умови для росту коренів.

У різних природно-кліматичних зонах чорнозем формується з деякими особливостями. Всього виділяють 5 підтипів: опідзолений (широколисті ліси), вилужений (лісостепова зона), типовий (луки і лісостепи), звичайний (степи) і південний (степи південних регіонів). Найвищий показник гумусу має південний чорнозем.

Общие тенденции отраслевых сдвигов в мировой экономике заключаются в первоначальном доминировании отраслей первичного сектора, на смену которым приходит господство вторичного сектора и опережающий рост третичного сектора в современных условиях. Увеличение доли сферы услуг в индустриально развитых странах началось во второй половине XX века. Оно сопровождалось неуклонным снижением удельного веса сельского хозяйства и промышленности в ВВП этих стран. Например, в США доля сельского хозяйства за период с 1960 г. по 1996 г. понизилась с 4 до 2%, промышленности – с 34 до 28 %, а доля сферы услуг за этот период выросла с 58 до 70 %. Необходимо отменить, что снижение удельного веса  первичного и вторичного секторов не сопровождалось падением абсолютных объемов выпуска продукции этих отраслей. Напротив, достигнутый высокий уровень производительности труда и насыщения потребителей населения в продукции сельского хозяйства и промышленности создает условия для ускоренного роста отраслей третичного сектора. В настоящее время доля сферы услуг в ВВП Франции достигла – 68 %, Японии – 60 %, Германии – 59 %.

Новые индустриальные постсоциалистические страны близки по уровню производства ВВП на душу населения и отраслевой структуре экономики. В обоих группах стран сохраняется относительно высокая доля сельского хозяйства (6–10 % ВВП), которая постепенно снижается. Удельный вес промышленности в ВВП варьирует от 25 до 40%, что объясняется сравнительно невысоким уровнем развития сферы услуг.

В отраслевой структуре ВВП большинства развивающихся стран по-прежнему доминирует сельское хозяйство, а в  странах-экспортерах минерального сырья и топлива – добывающая промышленность. Доля обрабатывающей промышленности низка и колеблется в пределах от 5 до 15 %. Сфера услуг неразвита, за исключением отдельных отраслей (туризм, гостиничное хозяйство) в некоторых странах.