Дослідження: взаємодія світового океану, атмосфери та суходолу, її наслідки

Взаємодія океану та атмосфери Поверхня океану являє собою арену взаємодії гідросфери та атмосфери. Межа розділу між океаном та атмосферою не є різкою границею між рідкою і газоподібною оболонками Землі. Океанічна поверхня являє собою транзитну зону, де здійснюється взаємодія та обмін речовиною й енергією між оболонками планети. Це своєрідна сполучна ланка в ланцюгу взаємодії океану й атмосфери. Повітря й верхній шар води в океані перебувають у постійному контакті. Якщо повітря тепліше від води, то тепло переноситися з атмосфери у воду; якщо теплішою виявиться вода, перенесення тепла відбуватиметься в протилежному напрямку. Тенденція перенесення завжди спрямована до вирівнювання температури. Перенесення тепла з океану в атмосферу здійснюється через поверхню океану шляхом турбулентного обміну. Якщо вода тепліша за повітря, то повітря, яке перебуває в контакті з водною поверхнею, нагрівається доти, поки температура не вирівняється. Чим більша різниця температур, тим більша швидкість перенесення тепла. Однак для встановлення рівноваги між повітрям і водою недостатньо однієї рівності їх температур. Крім перенесення явного тепла, яке нагріває повітря, існує ще й перенесення тепла випаровування. Тільки за умови одночасного дотримання рівності температур повітря й води та насиченні повітря водяною парою вода й повітря перебувають у стані рівноваги. Контактуючи з більш теплою водою, повітря потребує більшого вмісту водяної пари, щоб залишатися насиченим. Щоб перетворити рідку воду на водяну пару, необхідно затратити певну кількість енергії — йдеться про так звану теплоту випаровування. Це приховане тепло, яке надходить у повітря, реалізується в атмосфері, коли волога знову конденсується й випадає назад в океан у вигляді дощу або снігу. Таким чином, тепло, яке надходить з водної поверхні в атмосферу, складається з двох частин — явного й прихованого тепла. Оскільки теплоємність повітря майже не залежить від температури, явне тепло, необхідне для відновлення рівноваги за існування даної різниці в температурах, також не залежить від температури. Навпаки, вміст вологи в насиченому повітрі збільшується із зростанням температури. У результаті кількість прихованого тепла збільшується в міру нагрівання повітря. Таким чином, для того, щоб підвищити температуру повітря на один градус, потрібно затратити набагато більше тепла в тропіках, ніж у полярних районах. Якщо над океаном повітря завжди близьке до стану насичення, то над суходолом це не так. Оскільки волога, яка насичує повітря над сушею, надходить із ґрунту або з поверхні рослинності, приповерхневий шар повітря, особливо в посушливих районах, буде мати низьку відносну вологість. Тому повітря переноситиме незначну кількість прихованого тепла. Таке повітря нагріватиметься швидше, і тому літні температури над суходолом вищі, ніж над океаном. Витрати тепла на випаровування й швидке збільшення вмісту водяної пари із зростанням температури визначають межі нагрівання повітря над океаном. Наявність водної поверхні обмежує максимум температури повітря. Перенос прихованого тепла спричинює зміну температури води, а саме випаровування водяної пари — збільшення солоності моря. Необхідність збереження глобального балансу між випаровуванням та опадами зумовлює на локальному рівні виникнення потоку вологи в атмосфері між різними широтами. Між екватором і 23" пн.ш. загальний потік спрямований на південь, північніше цієї широти існує тенденція переміщення водяної пари до полюса. Оскільки щільніші шари води опускаються на глибину, витісняючи більш теплі й легкі шари нагору, придонна частина океанів заповнена холодними антарктичними водами, а більш теплі екваторіальні води підстилають холодні води з підвищеною солоністю, сформовані близько максимуму солоності. Таким чином, обмін теплом і солями на поверхні океану, контролюючи зміну щільності поверхневих вод, визначає і глибинну циркуляцію океанічних вод. Після опускання водної маси на глибину її характеристики можуть змінюватися тільки шляхом змішування з іншими водами. Тому характеристики морських вод залежать винятково від взаємодії моря з атмосферою.

Лесостепная и степная зоны Казахстана.
В пределы Казахстана лесостепь заходит только своими крайними южными выступами. Она протянулась с запада на восток неширокой полосой (150-250 км), занимающей самую крайнюю северную часть республики. Лесостепь пред­ставляет собой отдельные островки древесной растительно­сти (колки), разбросанные среди степи. Казахстанская лесо­степь занимает лишь небольшую часть Западно-Сибирской равнины и возвышенности Общий Сырт.
Поверхность земли в зоне лесостепи ровная. На ней встречаются небольшие понижения, некоторые из них за­нимают озера. В зоне насчитывается более 6000 озер.
Климат в зоне лесостепи по сравнению с другими зона­ми относительно благоприятный. Здесь осадков выпадает больше, чем в других зонах (300-350 мм), значительная часть их приходится на лето. Лето умеренно жаркое, средняя температура июля +18+20°С. Зима довольно суровая. В отдельные дни морозы доходят до -51-53°С. Средняя тем­пература января -17°-19°С.
Реки питаются почти целиком за счет талых снеговых вод. Воды Ертыса, Есиля, Тобола и других крупных рек ис­пользуются не только для бытовых нужд населения, но и в промышленных целях.

Территория Аляски расположена в пределах трех природных зон: тундра занимает крайний север Арктической низменности, лесотундра – внутренние области плоскогорья Юкон, тайга – юг Аляски●. 

☆ Для севера Аляски характерен арктический континентальный климат, с исключительно суровой зимой и холодным летом, в связи с чем территория характеризуется высокой заболоченностью и распространением многолетней мерзлоты.
☆ На юге, в пределах южных склонов Аляскинского хребта и прилегающими равнинами, характерен умеренный морской климат, характеризующийся теплой влажной зимой и умеренным теплым летом Здесь - территория распространения хвойного леса из пихты и ели.
☆ На большей части Аляски господствует субарктический континентальный климат, характеризующийся небольшой мощностью снежного покрова, благодаря чему почва промерзает на большую глубину.
В формирование климата Аляски подстилающая поверхность играет важную роль. На севере, где простирается арктическая низменность, в силу открытости территории и нахождения её в арктическом климатическом поясе – преобладает тундровая растительность, представленная мхами и лишайниками.
☆ Преобладание горного рельефа откладывает свой отпечаток на господство и влияние той или иной воздушной массы. Хр. Брукс является барьером для проникновения воздушных масс с Арктики. В свою очередь для северных склонов хр. Брукс и прилегающего к нему Арктического плато характерны суровые климатические условия: в растительном покрове преобладают редкие еловые леса и каменистая мохово-лишайниковая тундра.
☆Во внутренних районах Аляски, где преобладают плоскогорье и плато, что влияет на неустойчивый режим погоды данной территории, характерно произрастание различных кустарников.
☆Аляскинский хребет на юге Аляски является барьером для проникновения насыщенной влагой воздушного потока с Тихого океана. Но в силу господства умеренно морского типа климата, где важную роль в формирование климата играет теплое Аляскинское течение, произрастают высокогорные елово- и елово-пихтовые леса.