Проаналізуйте причини та наслідки рухів літосферних плит ! !

літосферні плити знаходяться у постійному русі, пересуваючись по шару астеносфери  від зон розтягу (серединно-океанічні хребти) до зон стиску (зони беньофа, зони всмоктування). тут літосферні плити зіштовхуються між собою, насуваються або підсуваються під  континент. крім того, вони можуть зміщуватися одна відносно одної вздовж трансформних  розломів.

оскільки межами літосферних плит є дуже глибокі розломи, які доходять до астеносфери, то краї плит вирізняються значною рухомістю. саме тут найчастіше при пересуванні однієї плити відносно іншої виникають землетруси, а по розломах підіймається до поверхні розплавлена речовина астеносфери, тобто вивергаються вулкани.  ці рухомі частини літосфери називають поясами складчастості. в рельєфі, тобто на поверхні планети, вони виражені горами. тому, як правило там на суходолі, де знаходяться великі гірські системи, активно вивергаються вулкани та часті землетруси знаходяться краї літосферних плит. на дні океану межі плит проходять по серединно-океанічних хребтах або по глибоководних жолобах, які також вирізняються підвищеною рухливістю.в середині літосферних плит навпаки не відчуваються сильні землетруси та немає вивержень вулканів. це відносно стійкі ділянки літосфери – платформи (з франц. – плоска форма). в рельєфі вони відпові рівнинам.

вчені виділяють 9 великих літосферних плит і близько 20 малих ( межі плит далеко не завжди спі з узбережжями материків та океанів. серед великих плит розрізняють 6 материкових і 3 океанічних. материкові плити займають не лише самі материки, але й прилеглі до них частини океанів. під ними існує земна кора, як материкового, так і океанічного типів. великими материковими плитами є африканська, індо-австралійська, антарктична, південноамериканська, північноамериканська та євразійська. власні великі океанічні літосферні плити має лише тихий океан. тут виділяють такі плити: тихоокеанська, наска та кокос. під ними присутня лише тонка земна кора океанічного типу. інші океани лежать на сусідніх материкових літосферних плитах. 

оскільки межами літосферних плит є дуже глибокі розломи, які доходять до астеносфери, то краї плит вирізняються значною рухомістю. саме тут найчастіше при пересуванні однієї плити відносно іншої виникають землетруси, а по розломах підіймається до поверхні розплавлена речовина астеносфери, тобто вивергаються вулкани.  ці рухомі частини літосфери називають поясами складчастості. в рельєфі, тобто на поверхні планети, вони виражені горами. тому, як правило там на суходолі, де знаходяться великі гірські системи, активно вивергаються вулкани та часті землетруси знаходяться краї літосферних плит. на дні океану межі плит проходять по серединно-океанічних хребтах або по глибоководних жолобах, які також вирізняються підвищеною рухливістю.в середині літосферних плит навпаки не відчуваються сильні землетруси та немає вивержень вулканів. це відносно стійкі ділянки літосфери – платформи (з франц. – плоска форма). в рельєфі вони відпові рівнинам.

вчені виділяють 9 великих літосферних плит і близько 20 малих ( межі плит далеко не завжди спі з узбережжями материків та океанів. серед великих плит розрізняють 6 материкових і 3 океанічних. материкові плити займають не лише самі материки, але й прилеглі до них частини океанів. під ними існує земна кора, як материкового, так і океанічного типів. великими материковими плитами є африканська, індо-австралійська, антарктична, південноамериканська, північноамериканська та євразійська. власні великі океанічні літосферні плити має лише тихий океан. тут виділяють такі плити: тихоокеанська, наска та кокос. під ними присутня лише тонка земна кора океанічного типу. інші океани лежать на сусідніх материкових літосферних плитах.

Альпы, горная система европы — самая обширная горная система европы, составляющая собственно ядро этой части света, занимает площадь приблизительно в 300 тыс. кв. км (без предгорий — 200 тыс.) , лежит посередине между экватором и северным полюсом, между 43° и 48° с. ш. и 37° в. д. , и простирается большим полукругом от прибрежья средиземного моря сначала на с. , а потом на в. с. в. , делаясь, таким образом, границею низменности р. по с северной стороны. почти все отдельные хребты, составляющие эту горную систему, тянутся с з. ю. з. на в. с. в. , только в юго-восточной ее части замечается направление с з. с. з. на в. ю. в. высочайшие вершины встречаются в той части, которая наиболее сужена, именно между женевой и ивреею. на этом пространстве она представляет массу приблизительно в 150 км в поперечнике, далее на в. она все более и более расширяется, причем южная подошва ее выдвигается более к ю. , а на веронском меридиане представляет двойную ширину. еще далее снова отступает к с. и окаймляет издали сев. прибрежье адриатического моря до меридиана г. удино, где она подходит к самому берегу моря. длина внешней линии а. равняется 1500, внутренней — 1100 км.

На большей части южной америки климат субэкваториальный и тропический, с хорошо выраженными и влажным сезонами; на амазонской низменности – экваториальный, постоянно влажный, на юге материка – субтропический и умеренный. на равнинах северной части южной америки центральная африка и прибрежные районы гвинейского залива относятся к экваториальному поясу, там в течение всего года обильные осадки и нет смены времён года. к северу и к югу от экваториального пояса расположены субэкваториальные пояса. здесь летом господствуют влажные экваториальные массы воздуха (сезон дождей) , а зимой — сухой воздух тропических пассатов (сухой сезон) . севернее и южнее субэкваториальных поясов расположены северный и южный тропические пояса. для них характерны высокие температуры при малом количестве осадков, что ведёт к образованию пустынь.