Какие воздушные массы действуют в субтропическом поясе африки

субэкваториальный пояс занят природными зонами  переменно-влажных экваториальных лесов  в районах, прилегающих к  экваториальному поясу, где сезон дождей длится большую часть года, а также зоной  редколесий и саванн  по мере удаления от экватора и сокращения количества осадков.

летом - влажные экваториальные массы воздуха 

зимой - сухой воздух тропических пассатов

Дослідження Антарктиди

Ще античні вчені висловлювали припущення щодо існування поляр ного материка в Південній півкулі. Однак тільки з XVIII ст. розпочалися його пошуки. Так, англійський мореплавець Джеймс Кук під час другої навколосвітньої експедиції (1772-1775) перетнув Південне полярне коло, але пробратися крізь льоди до суходолу так і не зміг.

Лише в 1820 р. експедиція, яку очо лювали Фадей Беллінсгаузен і Михайло Лазарев, на суднах «Мирний» та «Вос ток» відкрила материк.

Першими вглиб континенту дістали ся норвежець Руал Амундсен і англі єць Роберт Скотт. Р. Амундсен досяг Південного полюса 14 грудня 1911 року, а Р. Скотт — 17 (18) січня 1912 року. Повертаючись, Р. Скотт та його товариші загинули. На честь загиблих спорудили пам'ятний хрест, на якому вигравірувано напис «Боротися, шукати, знайти і не здаватися». Систематичні дослідження Антарктиди розпочалися лише в середині ХХ ст. у 1959 р. 12 країн (Аргентина, Австралія, Бельгія, Чилі, Франція, Японія, Нова Зеландія, Норвегія, Південно-Африканський Союз, СРСР, Велика Британія, США) підписали Договір про Антарктику, де було проголошено свободу наукових досліджень і заборонено господарську та військову діяльність. Тому в Антарктиді не видобувають корисних копалин та не споруджують промислових підприємств. Нині на терито рії континенту діють понад 40 наукових станцій, у тому числі й україн ська — «Академік Вернадський» (до 1996 р. належала Великій Британії й мала назву «Фарадей»).

На самом деле трудностей нет, просто стоит запомнить, что второй ПТК очень зависим от рельефа.

Компоненты, формирующие облик ПТК

Общая география различает два типа влияния природы на ПТК — это зональный и азональный. Первый складывается согласно принципам широтной зональности территории, т. е. на ПТК влияют установленные климатические пояса (например, арктический, субтропический, антарктический и т. п.). Соответственно ПТК, расположенный в определенной зоне будет иметь характерные только для этой зоны составляющие.

Животный и растительный мир.

Температурные условия.

Состав почвы.

Особенный водный режим для водоемов.

В азональных комплексах большую роль играет рельеф и геологическая история территории, на которой расположен ПТК. Таким образом и возникают закрытые комплексы, мало зависимые от климатического пояса. Например, появление галерейных лесов по краям степной зоны, разрастание мангровых лесов по берегам рек тропического пояса и т. д.

Азональные ПТК материков и океанов могут в свою очередь делиться на более мелкие части, которые называются природными странами. Поэтому природные страны выглядят неким обособленным пятном в том или ином климатическом поясе. Сюда можно отнести:

Сахару;

Восточно-Европейскую равнину;

Уральские горы.

В азональных ПТК влияние климата ограничено высотной поясностью.

Взаимодействие зональных и азональных компонентов

Вообще, они как бы перекрывают друг друга, но первичным будет азональный признак. Т. е. вначале должен сформироваться рельеф ПТК, а потом на него уже накладывается климат. Зональным воздействиям более подвержены ПТК, находящиеся на равнинах.