Yanchem ответить на вопрос до xvii в. эту часть мирового океана считали морем и называли по древнегреческому и латинскому именованию страны, к которой стремились многие

Тихий океан - назван португальским мореплавателем Фернандо Магелланом из-за спокойной погоды, господствовавшей в течение трех месяцев и 20 дней его плавания через океан от Огненной Земли до Филиппинских островов в 1520-1521 гг. До этого в 1513 году испанский конкистадор Васко Нуньес де Бальбоа назвал его Южным океаном, а в середине XVIII века по предложению французского географа Ж. Бюаша его назвали Великим океаном. На русских картах до 1917 года употреблялось название Восточный океан. На современных англоязычных картах он называется Pacific ocean.
Атлантический океан - уже в сочинениях древнегреческого историка Геродота (V в до н. э. ) "море за столбами Геракла (т. е. за Гибралтарским проливом) называется Атлантис", а у римского ученого Плиния (I в. ) - Океанус Атлантикус. Происхождение названия связано с мифом об Атланте (Атласе) - титане, державшем на своих плечах небесный свод, местопребыванием которого греки считали крайний запад Средиземноморья.
Индийский океан - был назван по Индии, наиболее известной своими богатствами стране на берегах этого океана (у Александра Македонского (IV в. до н. э. ) - Индикон-Пелагос, у арабов Бахр-эль-Хинд "Индийское море", в трудах римского ученого Плиния (I в. ) Океанус Индикус) . Древние греки известную им западную часть называли Эритрейское море - "Красное море" (греч. эритрос - "красный").
Северный Ледовитый океан - впервые выделен как самостоятельный океан на картах середины XVII века под названием Гиперборейский океан (древнегреческое Борей - мифический бог северного ветра, в переносном смысле "север" и гипер - приставка, указывающая на превышение чего-либо, на положение за чем-либо, т. е. название в целом означает "океан, лежащий на самом крайнем севере"). Также его называли Oceanus Septentrionalis - "Северный океан" (латин. septentrio - "север"), Mare Glaciale - "Ледовитое море" (латин. Glacies - "лед"). На русских картах XVII-XVIII века употреблялись названия Море океан, Море океан Ледовитый, Ледовитое море, Северный океан, Северное или Ледовитое море, Ледовитый океан, а известный русский мореплаватель и ученый, адмирал Ф. П. Литке, в 20-х гг. XIX века проводивший исследования в Арктике, называл его Северный Ледовитый океан. В зарубежных странах широко применяется название Arctic ocean - "Арктический океан".

Обмеженість лісових ресурсів степової зони Укра- їни сьогодні є причиною дисбалансу між потребами в соціально-екологічних корисностях лісу й лісових тери- торій та можливостями задоволення цих потреб. Тобто регіональний ринок соціально-екологічних послуг сте- пової зони України має обмежений потенціал і може тільки частково задовольняти вже сформований попит. Найбільшою проблемою степових територій України є забруднення повітря промисловими димами. На цих територіях зосереджено близько 60% великих промис- лових підприємств України, які щодоби в середньому викидають в повітря близько 10 тис. шкідливих про- мислових димів. Значною мірою нормалізувати пові- тряний баланс територій можна через властивості лісу поглинати вуглецеві сполуки і генерувати кисень. Але капіталізації корисностей лісу щодо формування нор- мального повітряного балансу степових територій сьо- годні є проблематичними через недостатній соціально- екологічний ресурс лісів. Промислові підприємства готові платити тільки за якісні соціально-екологічні послуги, якість таких специфічних послуг визнача- ється через можливість генерувати певний опосеред- кований економічний ефект.

Річкова мережа зон мішаних і широколистих лісів добре розвинена. На Поліській низовині у зв’язку з незначним похилом поверхні річки сильно меандрують. Мають широкі долини. Часто трапляються озера-стариці. Височина Розточчя є вододілом між річками басейну Чорного та Балтійського морів. Для річок Полісся характерні тривала весняна повінь після танення снігу із широкими розливами і зимова межень. Окрім снігу, важливим джерелом живлення для річок є підземні води, тому річки не пересихають навіть у найпосушливіші роки.
Долини річок на Подільській височині мають вигляд каньйонів, які прорізують осадові породи на глибину 50–200 м.
Головними річками є праві притоки Прип’яті, Десна, Дністер із численними притоками. Низка річок судноплавні. Дніпро перетинає зони лісів незначним відтинком, на якому в 1964–1966 рр. було створене Київське водосховище площею 922 км².
Найдовшою річкою зон мішаних і широколистих лісів України є Горинь – права притока Прип’яті. Загальна довжина – 659 км, протяжність у межах України – 577 км. Річка бере початок із джерела на Подільській височині на висоті 345 м у межах масиву гори Вороняки. Звідси й походить її назва: від староруського «горина» – «гориста місцевість». За 28 км від гирла Горинь розгалужується на два рукави і впадає в Прип’ять на території Білорусі на висоті 127 м. У середній і нижній течіях русло заболочене. Воно сильно звивисте: радіус кривизни меандр місцями досягає 20–40 м. Ширина річки зростає за течією від півметра до 60 м. Глибини коливаються від 1,4 до 11 м. Швидкості течії незначні: від 0,1 до 1,3 м/с.
Полісся – край чистих проточних прісних озер. Найвідоміші з них – Шацькі озера карстового походження. Серед них вирізняється унікальною за хімічним складом водою озеро Світязь. У долинах річок багато озер-стариць: Тур, Нобель, Любязь та інші. На Поділлі трапляються маленькі карстові озера. Їхні береги – чудове місце відпочинку. На Поліссі поширені різні типи боліт. Найбільш повно представлені низинні болота з річковим живленням. Найзаболоченішими є західні й північні райони Полісся. У 60–80-х роках XX ст. на Поліссі проведено радикальні меліоративні роботи, у результаті яких осушено значні площі боліт.