5. каковы причины образования гейзеров? примеры, где это явление распространено и как используется человеком.

Крымские горы – сложная геологическая структура, расположенная в южной части Крымского полуострова. Горы вытянуты от мыса Фиолент на юго-западе (близ Балаклавы, г. Севастополь) до мыса Ильи на востоке (у г. Феодосии) на 180 км, а максимальная ширина массива в средней части составляет 45-50 км.

Карта-схема тектонического районирования Крыма

Структуры І порядка: 1 – Украинская плита, 2 – Скифская плита, 3 – Горно-Крымская складчатая область. Структуры ІІ порядка: 4 – Каркинитско-Генический прогиб, 5 – Тарханкутско-Новоселовское поднятие, 6 – Северо-Керченская надвиговая зона, 7 – Южно-Керченская надвиговая зона, 8 – Симферопольское поднятие, 9 – Альминская впадина, 10 – Куэстовая моноклиналь, 11 – Предгорная структурная зона, 12 – Горная структурная зона.

Строение Крымских гор

Горное сооружение южной части Крымского полуострова (Горный Крым) обычно рассматривается как часть крупного мегаантиклинория, осложненного региональными разломами, южное крыло которого и часть ядра по разломам погружены под уровень Чёрного моря

В 1526 португалець Жоржі де Менезеш відкрив біля екватора північно-західний виступ Нової Гвінеї (півострів Вогелкоп). В 1545 іспанець Іньїго Ортіс де Ретес пройшов вздовж усього північного узбережжя Нової Гвінеї (власне саме він дав їй цю назву), а в 1606 іспанець Л. Торрес пливучи від Нових Гебрид до Філіпін відкрив південний берег Нової Гвінеї. При цьому він пройшов через протоку, пізніше названу його іменем, між Австралією та Новою Гвінеєю, і таким чином довів, що остання є величезним островом. В Арафурському морі він помітив на південному-заході великі острови. Безсумнівно то був північний берег Австралії з прилеглими островами. Але відкриття Торреса було засекречене іспанцями.

Усі інші значні відкриття берегів Австралії в 17 столітті здійснили голландські моряки тому її називали Новою Голландією. На берегах материка, майже безлюдних та переважно пустельних вони не заснували жодного поселення. В 1606 В. Янсзон пройшов уздовж південного берегу Нової Гвінеї не помітивши західний вхід в Торресову протоку і відкрив західний берег півострова Кейп-Йорк до 14 градуса південної широти. Узбережжя Західної Австралії відкрили:

в 1616 Д. Хартог — ділянку між 23 та 27 градусами південної широти;

в 1619 Ф. Хаутман і Я. Едел — ділянку між 27 і 33 градусами південної широти;

в 1622 команда корабля «Льовін» — південно-західний півострів Австралії між 33 та 35 градусами південної широти;

в 1628 Г. Де Витт або П. Нейтс — ділянку між 20 і 23 градусами південної широти.

В 1627 Нейтс відкрив на півдні Австралії частину узбережжя між 116 та 133 градусами східної довготи що прилягає до Великої Австралійської затоки. Біля Арафурського моря Я. Карстенс простежив в 1623 році північний берег півострова Арнемленд і берег півострова Кейп-Йорк між 14 и 17 градусами південної широти. Частину Арафурського моря між ними він назвав затокою Карпентарія. Однак північні береги Австралії були вивчені недостатньо, а східний та південно-східний береги були зовсім невідомі. Нова Голландія здавалася величезним північно-західним виступом Південного материка до 1642 року коли А. Тасман обігнув її з півдня слідуючи від острова Маврикія через західну Океанію до Яви. 24 листопада 1642 він відкрив біля 42 градуса південної широти Землю Ван-Дімена, яку прийняв за частину Нової Голландії. Слідуючи з 5 грудня далі на Схід він відкрив 13 грудня Нову Зеландію і пройшов вздовж її західного узбережжя аж до північного краю, але прийняв її за півострів Південного материка. В 1644 він пройшов вздовж берегів затоки Карпентарія, обігну півострів Арнемленд і дійшовши до 24 градуса південної широти завершив в основному відкриття північного та північно-західного узбережжя Австралії. Фактично Тасман довів, що усі землі відкриті голландцями між затокою Карпентарія і Великою Австралійською затокою є частинами єдиного материка.

Англієць Джеймс Кук в 1769—1770 довів, що Нова Зеландія складається з двох островів. Звідти він пішов на захід і 19 квітня досяг Австралії біля 38 градуса південної широти. Рухаючись в квітні-серпні на північ він відкрив усе східне узбережжя Австралії, назвав його Новим Південним Уельсом та оголосив англійським володінням. Від північного краю східного узбережжя Кук повернув на захід і вдруге відкрив Торресову протоку. В 1788 флотилія під орудою капітана А. Філіпа привезла в Новий Південний Уельс велику групу ув'язнених. В затоці Порт Джексон (34 градус південної широти) Філіп заснував перше європейське поселення в Австралії, майбутній Сідней. В 1792 французька експедиція Ж. Д'Антркасто пройшла вздовж Західної та Південної Австралії, а в 1793 відкрила на півночі острови Д'Антркасто і східне узбережжя Нової Гвінеї. В 1798—1799 роках англійці Дж. Басс та М. Фліндерс відкрили протоку Басса, яка відокремлює материк від землі Ван-Дімена, обійшли її навкруги і назвали островом Тасманія. В 1801 француз Н.Боден відкрив півострів Перон на заході, затоку Жозеф-Бонапарт на півночі, а в 1801 острів Кенгуру на південному-сході. В 1801—1802 відкрив на півдні затоки Спенсера і Сент-Вінсент, розділені півостровом Йорк. В 1802—1803 Фліндерс обійшов навколо усієї Австралії при цьому відкрив Великий Бар'єрний риф на всю його протяжність. Пізніше він запропонував перейменувати Нову Голландію в Австралію. Після плавань 1801—1803 років в Австралії не залишилося жодної значної ділянки берегової лінії не нанесеної на карту. 1606 року Європа відкрила Австралію