Какие стихийные явления связаны с литосферой?

Из всех стихийных явлений наиболее непредсказуемыми и опасными являются землетрясения. Самые сильные и частые из них отмечаются на Камчатке, Курильских островах и Сахалине. Последнее разрушительное землетрясение случилось на севере острова Сахалин в 1995 г. , когда был разрушен поселок нефтяников Нефтегорск и погибли около 2 тыс. жителей.
К опасным с точки зрения возможности возникновения землетрясений территориям в России относятся большинство горных районов и прежде всего Кавказ, Алтай, Саяны, горы Прибайкалья и Забайкалья. Считается, что примерно пятая часть территории страны сейсмоопасна.

Не менее масштабные стихийные явления — извержения вулканов. В России практически все действующие вулканы сосредоточены на полуострове Камчатка и Курильских островах. На Камчатке насчитывается 28 активно действующих вулканов (из более 160), на Курилах — 40. Во время сильных извержений столбы газов и вулканической пыли поднимаются вверх на 10-20 км. Впоследствии продукты извержения оседают на окружающую территорию. Иногда вулканическая пыль повышает почвенное плодородие.

С неостывшими недрами помимо вулканов связаны горячие источники и гейзеры. Естественная горячая вода используется не только для обогрева домов, но и для выработки электрической энергии. На Камчатке работает опытная Паужетская геотермальная электростанция.

В горных районах с сильно пересечённым рельефом возникают каменные осыпи и обвалы. Под действием силы тяжести продукты разрушения горных пород обрушиваются вниз, захватывая при движении всё новые и новые обломки. Непосредственными причинами осыпей и обвалов может быть деятельность текучих вод или подземные толчки.

Во время затяжных дождей вода, пропитывая рыхлый материал склонов гор, может разрушать моренные «запруды» приледниковых озер. В результате образовавшаяся водо-грязе-каменная смесь стремительно перемещается вниз, образуя сель. Скорость движения селя достигает нескольких метров в секунду. Селевые потоки сносят мосты, плотины, селения, уничтожают посевы, разрушают дороги.

При условии чередования водоносных (песок) и водоупорных (глина) пород верхние слои могут сползать вниз по скользкому водоупору. Формируется оползень. Оползни возникают на крутых подмываемых водой берегах рек, озер и даже морей.

Ічна характеристика південної америкиплан1. загальні відомості та фізико-ічне положення2. дослідження та освоєння3. рельєф і корисні копалини4. клімат5. внутрішні води6. природні зони7. населення і політична карта8. літературазагальні відомості та фізико-ічне положенняплоща південної америки з прилеглими островами & mdash; фолклендські (мальвінські), галапагос та інші & mdash; близько 18 млн км2. за площею вона посідав четверте місце серед материків землі.південна америка розміщена головним чином південніше екватора і тільки незначна частина материка лежить у північній півкулі. крайня північна точка & mdash; мис ґальїнас (12°25' пн. ш., 71°35'зх. південна & mdash; мис фро-уерд (53°54'пд. ш., 71°18/зх. що розташована на материку в маґеллановій протоці. південна америка повністю лежить у західній півкулі. крайньою західною точкою материка є мис па-риньяс (4°55' пн. ш., 81°20' зх. східною & mdash; мис кабу-бранку (7°09' пн. ш., 34°46' зх. івденна америка на півночі омивається карибським морем атлантичного океану, на сході & mdash; атлантичним, на заході & mdash; тихим океаном. береги південної америки порізані слабо, тільки на південно-західному узбережжі є вузькі затоки, а на східному & mdash; затоки в гирлах річок. найбільшою серед них є ла-плата. найбільший великий острів & mdash; вогняна земля, що розташований на крайньому півдні, відокремлюється від материка маґеллановою протокою. крайня південна острівна точка південної америки & mdash; мис горн & mdash; розташована на березі найширшої у світі протоки дрейка, якою материк відокремлюється від антарктиди. багато островів є тільки на півдні.більша частина південної америки розміщена в жаркому тепловому поясі.максимальної ширини (5150 км) південна америка досягає біля 5& mdash; 8° пд. щ. але вже у субтропіках вона звужується і на південь від 50° пд. ш. не перевищує 400 км. протяжність материка з півночі на південь & mdash; 7362 км (66°).дослідження та освоєнняіснує ряд гіпотез, переказів і документів про плавання до берегів америки жителів африки і європи. відкриття островів вест-індії і материка південна америка (1492 р.) належить x. ко-лумбу. думку про те, що нові землі, відкриті колумбом, є не західними берегами індії, а новою частиною світу, вперше висловив італійський мореплавець а. веспуччі. пізніше на честь веспуччі вся частина світу дістала назву америка. слідом за мандрівниками в нові землі ринули іспанські і португальські завойовники, перетворивши згодом материк на свої колоніальні володіння.для ічної науки справжнім відкриттям південної америки були експедиції німецького і мандрівника а. гумбольдта (1769& mdash; 1859 рр). а. гумбольдт склав першу геологічну карту материка, описав холодну течію біля західних берегів, пояснив її значення для клімату прибережних районів. вивчаючи природу анд,

розвивається в умовах суббореального слабоаридного клімату з добре вираженою сезонною контрастністю під степовою і лучно-степовою рослинністю на пористих карбонатних породах — лесах і лесовидних суглинках. Чорноземи поширені переважно на платформних рівнинах, але зустрічаються також островами серед інших ґрунтів у міжгірських западинах, улоговинах і на слабоеродованих схилах гірських систем. Формування чорноземів зумовлено особливостями біологічного колообігу — великою кількістю хімічних елементів, які залучаються у щорічні процеси утворення і трансформації органічної речовини, надходженням основної маси органічних решток всередину ґрунту, активною участю в розкладанні рослинних решток бактерій, актиноміцетів, безхребетних[1].

Для чорноземів характерна наявність двох основних генетичних горизонтів:

Гумусового прогресивно-акумулятивного, що характеризується великою потужністю, високим вмістом гумусу при його поступовому зменшенні з глибиною, зернистою структурою.

Объяснение: