Тема: климатические пояса и области земли вопрос: факторы, определяющие климат

Географическое положение, вид течений (теплые, холодные) температура.

Сукупність людей, які мешкають на всій Землі, називають людством, народонаселенням, або просто населенням Землі. Населення є об'єктом вивчення багатьох наук, однією з яких є демографія (у перекладі з грецької – "опис народу"), що вивчає процеси формування чисельності, складу населення, а також особливості його розміщення.

Єдиної думки стосовно часу появи людства на Землі на сьогодні не існує. Втім, більшість учених вважає, що предки людини з'явилися близько 2 млн років тому, а сама людина сучасного типу – лише 40 тис. років тому. Сучасна наука стверджує, що перші люди з'явилися в Африці. Саме звідси люди розселилися по всіх материках, окрім Антарктиди. Оселяючись на певній території, окремі групи людей протягом довгого часу під впливом природних умов змінювалися, формуючи власні зовнішність, темперамент, характер та інші риси. Так сформувались основні групи людей – людські раси. Розрізняють чотири основні раси: європеоїдну, монголоїдну, негроїдну та австралоїдну. Деякі вчені об'єднують негроїдів та австралоїдів в одну екваторіальну расу.

Європеоїдну расу сформували корінні народи Європи, Близького Сходу та Північної Африки. Ще в давнину європеоїди заселили Середню і Південну Азію, а пізніше – Америку й Австралію. Для європеоїдів характерний переважно світлий колір шкіри, м'яке пряме або трохи хвилясте волосся, вузький ніс, тонкі губи. До європеоїдної раси належить майже половина людства. Усі слов'яни, в тому числі й українці, є європеоїдами.

Народи монголоїдної раси сформувалися на величезних просторах Азії, і розселились у Північній та Південній Америці, на островах Тихого океану. До неї належать майже 40% населення земної кулі. Характерними антропометричними рисами монголоїдів є жовтуватий колір шкіри, чорне пряме волосся, вузькі очі, широкий ніс, плоскувате обличчя.

Негроїдну расу сформували приекваторіальні народи Африки. У негроїдів темний колір шкіри, чорне кучеряве волосся, темно-карі очі, широкий ніс, товсті губи. Волосяний покрив на тілі розвинений слабо.

Австралоїдів від негроїдів відрізняють світліший колір очей та хвилясте волосся. Цю расу складають корінні народи Австралії й навколишніх островів (аборигени). На відміну від інших рас, австралоїдна раса не набула значного поширення і є найменш чисельною, та навіть знаходиться під загрозою зникнення.

Объяснение:

Казахский поэт, историк, переводчик, путешественник Шакарим Кудайбердиев родился 11 июля 1858 в роду Тобыкты в Кен-булаке Чингизской волости Семипалатинского уезда. Этот 2018 год юбилейный, так как отмечается 160 лет со дня рождения Ш. Кудайбердиева.

В пять лет отец отдал его на учение аульному мулле и мальчик Шакарим быстро обучился персидской и арабской грамоте. В семь лет он осиротел и взял его на свое попечение дед Кунанбай, отец великого Абая Кунанбаева. Абай был младшим братом Кудайберды —отца Шакарима.

Так, детство и юность Шакарима в духовном поиске, развитии, чтении казахской и зарубежной литературы, в русле науки и образования.

Также мыслитель занимался музыкой: играл на музыкальных инструментах и писал музыку.

Он занимался и рисованием, резьбой по камню, моделированием одежды, изготавливал скрипки, домбры, держал скаковых лошадей, охотился с беркутом.

В 14 лет под влиянием Абая он начал писать стихи. О добре и зле, жизни и смерти, духовности. Абай стал его истинным наставником и духовным учителем.

Также поэт написал трактат «Три истины», на который ушло тридцать лет. В трактате представлен триединый подход к пониманию мира: материализм, теология и совесть. Их суммарность открыла Шакариму тайну истины: суть бытия живет в душе каждого человека — его совесть, что является первостепенной потребностью человеческой души.

В 20 лет Шакарим Кудайбердиев стал волостным управителем, воочию видел тяжбы казахского народа, гнет со стороны царского правительства, был справедливым управителем. Сомнения и душевные терзания этого периода жизни Ш. Кудайбердиев описал в поэме «Жизнь Забытого».

Но вскоре оставил свою должность и стал заниматься творчеством и путешествиями начиная с 1898 года, уже после сорока лет.

Погрузившись в мир науки (изучал труды таких мыслителей Востока, как Хафиз, Физули, Навои, а также произведения Байрона, Пушкина, Толстого) он отправился путешествовать, чтобы ближе познакомиться с народом.

В начале XX века творчество Шакарима охарактеризовалось подъемом. В 1906 году он посетил Мекку, Мысыр, Стамбул, работал в библиотеках, пересылая по почте в Семей приобретенные им книги.

Последний период его жизни был сложным, так как совпал с революцией 1905-1907 гг., столыпинской реакцией, Первой мировой войной, национально-освободительным движением 1916 года в Казахстане, февральской и октябрьской революциями, гражданской войной, установлением советской власти, коллективизацией.

Все эти события оказали огромное влияние на мировоззрение поэта.

Философ написал «Зеркало казахов», поэмы «Калкаман-Мамыр» и «Енлик-Кебек», «Записки Забытого», «Нартайлак и Айсулу» и «Смерть Кодара», повесть «Адиль и Мария», рассказы, объединенные под названием «Байшешек бақшасы».

Тема духовности и познания человека, его совершенствования является главной в лирических и философских трудах писателя.

В поэзии и философии мыслитель отказывается от резкого изменения личности, рассказывает о необходимости внутреннего постепенного перерождения личности.

Кудайбердиев также был и переводчиком: переводил «Метели» и «Дубровского» А.С. Пушкина, роман Г. Бичер-Стоу «Хижина дяди Тома», рассказы Льва Толстого.

Лирика и философские размышления Шакарима Кудайбердиева представляют собой богатое духовное наследие всего казахского народа. Много мудрых мыслей и истин можно почерпнуть в многочисленных баснях, афоризмах и загадках великого мыслителя.

https://adebiportal.kz/ru/news/view/shakarim_kudaiberdiev_i_ego_tvorchestvo__21095