Назовите все виды внутренних вод. охарактерезкйте роль каждого из них в природе и хозяйстве

ВН˜УТРЕННИЕ В˜ОДЫ (в международном праве) — вся водная часть территории государства кроме территориального моря. Выделяют морские и неморские воды. К первым относятся воды портов, бухт, заливов, расположенные в сторону берега от исходных линий территориального моря. Ко вторым — воды рек, озер, водохранилищ, ручьев, каналов, пограничные воды на территории данного государства. Внутренними водами считаются также внутренние моря, ограниченные со всех сторон сушей, составляющей территорию только одного государства. ТЕРРИТОРИ˜АЛЬНЫЕ В˜ОДЫ (территориальное море) — морские воды, примыкающие к сухопутной территории или внутренним водам государства, входящие в состав его территории. На территориальные воды, их поверхность и недра, воздушное пространство над ними распространяется суверенитет прибрежного государства. Режим территориальных вод регулируется международной Конвенцией о территориальном море и прилегающей зоне 1958 года (ратифицирована СССР 20 октября 1960), а также внутренним законодательством отдельных государств. Отсчет территориальных вод происходит от линии наибольшего отлива, или от границ внутренних вод, или от так называемых базисных линий. Часть государств мира в одностороннем порядке установили лимит территориальных вод в 200 морских миль. СССР и позднее России выступали за закрепление 12-мильного лимита территориальных вод, выражая в то же время готовность признать суверенные права прибрежных государств на разведку и разработку живых и минеральных ресурсов в прилежащем морском поясе — экономической зоне. Режим экономической зоны должен учитывать право всех государств на пользование в ее пределах общепризнанных свобод открытого моря, включая свободу судоходства. . ВН˜УТРЕННИЕ МОР˜Я, моря, глубоко вдающиеся в сушу и сообщающиеся с океаном или с прилегающим морем проливами. В зависимости от гидрологического режима делятся на внутриматериковые и межматериковые (напр. , Средиземное, Красное ) моря.

Озера в Євразії розміщені дуже нерівномірно. Найбільші з них зосереджені, хоч як дивно, не у вологих, а в посушливих областях. Це залишкові озера, що збереглися на місці давніх великих водойм, які існували в більш вологу епоху. До них належать Каспійське й Аральське моря-озера (мал. 153), а також озера Балхаш, Ельтон, Баскунчак тощо. Каспійське море за розмірами більше будь-якого озера світу. Вражає і глибина Каспію, що місцями перевищує 1000 м. Під час штормів на цьому озері утворюються хвилі заввишки до 15-17 м. Солоність його вод - 11-13%о.

Залишкові озера зазвичай неглибокі й солоні, розміри їх змінюються за порами року. У сухий сезон багато з них взагалі можуть зникати, залишаючи лише сольову кірку. А от Лобнор називають озером-мандрівником, оскільки воно часто змінює своє місцеположення, площу та обриси.

Не всі вітри, що дмуть униз схилом, є катабатичними. Наприклад, такі вітри, як фен, чинук або бергвінд, є вітрами дощових сутінок, де, піднімаючись з навітряної сторони гірського хребта, повітря втрачає вологу та спускається з підвітряного боку сухим і теплим. Катабатичний вітер приносить до підніжжя гір похолодання, яке не компенсується адіабатичним нагріванням при спусканні повітряних мас. Утворення катабатичних вітрів пояснюється охолодженням повітря на гірських плато, вершинах, льодовикових полях. Оскільки щільність повітря збільшується при зниженні температури повітря, гравітаційні сили спрямовують його донизу схилом.

Чим довше схил, по якому розганяється стоковий вітер, тим він сильніший і в більшій товщі приземного повітря він гається (до кількох сотен м). В Антарктиді стокові вітри виникають за 700–800 км від берега в глибині континенту і загасають над морем за 3-4 км від берега[1]. Катабатичні вітри можуть досягати ураганних швидкостей, при посиленні місцевими умовам рельєфу вона досягає в деяких випадках 80-90 м/с. У Сухих долинах Мак-Мьордо вони розганяються до 320 км/год. Проте більшість не настільки інтенсивна та досягає швидкості 10 вузлів (18 км/год) або менше.

Объяснение: