Климатические пояса, количество осадков, ветры зимой и летом в ледовитом океане?

Северный Ледовитый океан находится в полярном поясе, что и определяет его климатические условия. Существование огромных масс льда  еще более усиливает суровость климата, обусловленную особенностями солнечной радиации в пределах полярного пояса. В течение всего года над Северным Ледовитым океаном происходит антициклонический процесс и развивается циклоническая деятельность. В нижних слоях атмосферы полярный антициклон хорошо выражен только зимой. Летом он значительно слабее, причем в июле его центр смещается к Берингову проливу, а в августе вновь сдвигается к западу. Циклоническая деятельность, наоборот, интенсивна летом. Вследствие этого сезонный ход атмосферного давления над Северным Ледовитым океаном выражен отчетливо.   В связи с циклонической деятельностью ветровой режим над Северным Ледовитым океаном непостоянен, но сильные ветры (более 15 м/с) бывают редко. Средняя скорость ветра колеблется в пределах 4—6 м/с. Средняя температура воздуха в зимние месяцы в различных районах Северного Ледовитого океана колеблется от + 3 до — 40 °С, в летние — от 0 до + 10 °С. Весьма характерен для летней погоды туман. В некоторые месяцы он наблюдается ежедневно, продолжаясь иногда 4—5 суток. Атмосферные осадки выпадают главным образом в виде снега, в виде дождя редко, только в летние месяцы и чаще всего со снегом. Количество осадков в Арктическом бассейне 75—250 мм в год, в Северо-Европейском бассейне несколько больше. Высота снежного покрова небольшая, причем его распределение крайне неравномерное. Летом снег на льдах Северного Ледовитого океана сильно тает, в отдельные годы — почти полностью. Климат центральных районов океана более мягкий (морской) по сравнению с климатом окраинных районов, прилегающих к берегам Азии и Северной Америки. В океан постоянно поступают теплые воды Атлантического океана, которые и являются мощным возбудителем атмосферных процессов над обширной акваторией Северного Ледовитого океана. Отепляющее влияние атлантических вод путем атмосферной циркуляции сказывается значительно больше, чем путем непосредственного переноса тепла и отдачи его холодным арктическим водам. 
В зимние месяцы воды Северного Ледовитого океана, обладающие запасом тепловой энергии, постоянно пополняемой водами из Атлантики, согревают атмосферу, отдают непосредственно и через ледяной покров свое тепло холодному арктическому воздуху. В результате над Арктическим бассейном температура воздуха ниже -40° С опускается реже по сравнению с соседней сушей, расположенной в более низких широтах: в районе Верхоянска — Оймякона — до — 67 °С и около 64° с. ш. до — 70 °С. Гидрологический режим. Составными элементами водного баланса Северного Ледовитого океана являются воды, поступающие из Атлантического и Тихого океанов, воды материкового стока и атмосферные осадки.  Наиболее важной причиной, определяющей динамическое состояние вод Северного Ледовитого океана (водообмен, течения), является преобладающее высокое атмосферное давление над Гренландией и азиатской частью Арктики. Течения. Возбуждаемые высоким атмосферным давлением, сильные восточные ветры, дующие вдоль окраины европейско-азиатской части Арктического бассейна, и северные, действующие у восточных берегов Гренландии, вызывают дрейф ледяных полей и поверхностных вод Арктического бассейна. При этом в котловине Бофорта возникает антициклоническая циркуляция, в котловине Нансена к северу от Гренландии — антициклоническая, а к северо-востоку от островов Северной Земли — циклоническая. Две циркуляции в котловине Нансена образованию мощного Восточно-Гренландского течения. Уходящие из Северного Ледовитого океана воды восполняются главным образом водами Северо-Атлантического течения, вносящего ежегодно около 145 ООО км3 воды, и поступающей через Берингов пролив тихоокеанской воды в количестве около 400 000—440 000 км3. Тихоокеанские воды в Северном Ледовитом океане не образуют самостоятельного потока. Поступление воды из Атлантического океана порождает теплое промежуточное компенсационное течение на глубине от 100—250 до 800—900 м. Входящая из Атлантики в Северный Ледовитый океан теплая (+5 — + 12 °С), соленая (35,0—35,6%о) вода продвигается на север через Норвежское море под названием Норвежского течения. От него в Норвежском и Гренландском морях отделяется несколько небольших ветвей, которые перемешиваются с Восточно-Гренландским течением. При этом в Атлантический океан возвращается около 45 000 км3 воды в год.  Таким образом, теплые атлантические воды занимают огромные пространства Северного Ледовитого океана. Скорость их распространения севернее Шпицбергена около 9— 10 км/сут, к востоку она уменьшается и уже на меридиане Северной Земли составляет не более 0,7—0,8 км/сут.  

Объяснение:

3) 4

11) Анхель

( Высота его составляет по разным оценкам 978 метров или 1054 метра. А уровень непрерывного падения воды равняется 807 метрам.)

10) 1

Здесь протекают крупные не только для материка, но и для всей Земли реки - Амазонка, Парана, Ориноко. Амазонка - самая полноводная река на Земле. Истоки ее лежат вблизи Тихого океана. Площадь бассейна реки почтя равна всей Австралии.

9) Каспийское

Волга берёт начало на Валдайской возвышенности (на высоте 228 метров) и впадает в Каспийское море. Устье реки лежит на 28 метров ниже уровня моря. Волга — крупнейшая в мире река внутреннего стока, то есть не впадающая в мировой океан.

8) Каспийское

Каспийское море

Каспийское море - 371 000 квадратных километров. Европа/Азия. Каспийское море - крупнейший на Земле замкнутый водоем, который классифицируют как самое большое озеро или море, из-за своих размеров. Находится на стуке Европы и Азии.

Какие территории суши постоянно покрыты снегом и льдом? 1) Австралия и Арктика 2)Северная Америка и север Евразии 3)Антарктида Постоянно покрыты льдом Антарктида и Гренландия. Антарктида - это ледяная земля.

АФРИКА

СУЧАСНА ПОЛІТИЧНА КАРТА АФРИКИ  

      Особливості економіко-географічного положення Африки

     Африка є третім за площею регіоном світу й займає 20,4 % поверхні суходолу. Його площа становить 30,3 млн км². Населення регіону неухильно зростає. За його кількістю Африка поступається лише Азії. Там проживає 1,25 млрд осіб, тобто понад 16,6 % населення світу. Разом з тим у регіоні виробляється лише 2,9% ВВП світу. Усі суверенні країни Африки є членами ООН.  

     Економіко-географічне положення (ЕГП) країн Північної та Тропічної (на південь від Сахари) Африки є суттєво різним. На економічний розвиток Північної Африки найбільший вплив чинить наближеність до розвинутих країн Європи та транзитне транспортно-географічне положення на перетині морських шляхів з Європи до Азії. Середземне та Червоне моря відокремлюють північну частину Африки від Європи та Західної Азії. Особливо поліпшилося транспортно-географічне положення регіону після відкриття Суецького каналу. Великі морські порти працюють у Єгипті (Александрія, Порт-Саїд) та Марокко (Танжер).

  ЕГП країн Тропічної Африки є менш вигідним. Вони відділені значними морськими та Сахарою від економічно розвинутих регіонів світу. Більшість країн мають широкий вихід до морів або океанів. Універсальні морські порти-велетні (вантажообіг яких – понад 50 млн тонн на рік) існують лише у Південно-Африканській Республіці (Річардс-Бей, Дурбан). Водночас 16 країн є континентальними. Це суттєво стримує їхній економічний розвиток.

   Майже усі країни Африки є союзниками в організації Африканський Союз (АС). Основними цілями організації є забезпечення в Африці демократії, прав та стабільної економіки, припинення всіх міждержавних конфліктів і створення ефективного спільного ринку. Серед пріоритетних планів Африканського Союзу – введення єдиної валюти (афро) та створення спільних збройних сил. Африканські країни-експортери нафти є членами організації ОПЕК.  

   Водночас для розвинутих країн Європи, США, Китаю, Індії важливими чинниками їх подальшого економічного розвитку та збереження геополітичного впливу у ХХІ ст. є проникнення на африканські ринки та інтеграція з їх національними економіками. Необхідність співпраці з Африкою зумовлюють як ресурсний, так і геополітичний складники, а також ринки збуту продукції та послуг.  

     Райони збройних конфліктів

 Важким спадком епохи колоніалізму залишаються в Африці територіальні та міжетнічні конфлікти, що виснажують і без того бідні бюджети країн. Характерною ознакою політико-географічного положення Африканського регіону є наявні райони збройних конфліктів. За їх загальним числом Африка опинилася на 1-му місці в світі. За останні півстоліття в регіоні сталося 186 державних переворотів, 26 великомасштабних воєн й незліченна кількість різного роду конфліктів меншого масштабу, а кількість загиблих перевищила 7 млн. Окрім того, Африка – це єдиний район світу, де число конфліктів рік від року не лише не зменшується, а навіть зростає. За це Африку називають «киплячим континентом». При цьому більшість конфліктів відбувається у бідних і найбідніших країнах на тлі гострого дефіциту фінансових і матеріальних ресурсів, величезного зовнішнього боргу. Там часто при владі перебувають представники однієї з місцевих народностей, яка має привілейоване становище й дискримінує інші етнічні групи.

   Прикладом країни з особливо затяжним конфліктом може слугувати Ангола, де збройна боротьба Національного союзу за повну незалежність Анголи (УНІТА) з урядом почалася ще в 1966 р., а закінчилася лише в 2002 р. У ході громадянської війни в Руанді, що спалахнула на міжетнічному підґрунті, людські втрати перевищили 1 млн осіб, ще 2 млн стали біженцями. В результаті громадянської війни зі складу Ефіопії у 1993 р. виокремилася Еритрея. Розпадом на дві країни завершилася у 2011 р. тривала війна, що її вели урядові війська Судану з народами південної частини країни, які виступають проти насильницької ісламізації. В останні роки відбулися політичні перевороти в ряді арабських країн Північної Африки (Лівія, Єгипет). В Алжирі уряд веде збройну боротьбу з Ісламським фронтом порятунку.

Територія Західної Сахари окупована Марокко. Її майбутнє підлягає врегулюванню згідно з відповідними рішеннями ООН.  

   

Объяснение: