Пример экологических миграций на территории россии

Яркий пример - прибрежная зона Каспийского моря. С конца 70-х гг. XX в. уровень моря поднялся почти на
2,5 м и, как полагают учёные, будет подниматься дальше. В зоне затопления или подтопления оказались 35
населённых пунктов в Астраханской области, республиках Калмыкия и Дагестан; из 18 пунктов необходимо
переселять людей. По прогнозам, свои дома придётся покинуть почти 200 тыс. человек. Однако для большинства
местных жителей море - это работа, а значит, и хлеб, поэтому далеко уезжать они не хотят. Опасной для жизни может стать территория, на которой произошла техногенная авария. Прежде всего это зоны
радиоактивного загрязнения. Первый из таких "районов смерти" возник в результате аварий на Промышленном
объединении "Маяк" в Челябинской области (1957 и 1967 гг.) . Сразу после аварии эвакуировали свыше тысячи
человек, однако до сих пор в зоне проживает почти 300 тыс. человек. Авария на Чернобыльской АЭС, происшедшая в 1986 г. , стала следующей в печальном списке. Радиационному
загрязнению подверглась значительная часть территории Белоруссии, Украины и России. Почти 300 тыс. человек
были эвакуированы на Украине и в Белоруссии; в России покинули свои дома жители 28 населённых пунктов. В результате испытаний ядерного оружия на полигоне под Семипалатинском пострадали некоторые регионы
Казахстана и России - свыше 220 населённых пунктов (53 в Казахстане и 168 в Алтайском крае) . Судя по
статистическим данным, жители постепенно уезжают из наиболее неблагоприятных районов. Иногда экологические миграции являются результатом природных катастроф. В мае 1994 г. произошло сильнейшее
землетрясение на острове Сахалин. В результате был полностью разрушен город Нефтегорск (около 4 тыс. жителей) ,
погибло 1995 человек. Всего в зоне землетрясения оказалось 55 тыс. человек. Многие из них переехали в другие
населённые пункты Сахалина и на материк.

Відповідь:

Пустини мають рідкісний рослинний покрив, грунту розвинені слабко. Залежно від гірських порід, що становлять територію, розрізняють: глинисті, кам'янисті і піщані пустелі.

Наприкінці мезозою вся Євразія була районом формування різноманітної фауни, що зоднопроходних і сумчастих ссавців, змій, черепах тощо. буд. З появою плацентарних ссавців, особливо хижаків, нижчі ссавці відступали на південь, до Африки та Австралію. Їх змінили хоботні, верблюди, коня, носороги, населяли вкайнозое більшу частину Євразії. Похолодання клімату наприкінцікайнозоя призвело до вимиранню багатьох з яких чиотступанию на південь.Хоботние, носороги тощо. буд. північ від Євразії сьогодні відомі лише у копалині стані, а Південної, Південно-Східної Азії вже вони є у складі сучасної фауни.Верблюди і дикі коня донедавна були поширені у внутрішніхаридних частинах Євразії.

Похолодання клімату призвело до заселенню Євразії тваринами, пристосованими до суворим кліматичних умов. Такими були мамонт, тур та інших. Ця північна фауна, центр формування якої знаходився у сфері Берингової моря, и був загальним з Північною Америкою, поступово відтискувала на південьтеплолюбивую фауну. Багато представників її вимерли, деякі збереглися у складі сучасної фаунитундр і тайгових лісів.Иссушение клімату внутрішніх районів материка супроводжувалося поширенням степової та пустельній фауни, яка збереглася головним чином степах і пустелях Азії, а Європі частково вимерла.

Пустеля - це місцевість, де випадає трохи більше 250 мм опадів на рік. Тоді як у багатьох пустелях цей показник набагато нижчі. При достатньому зволоженні території здатні перетворитися на лісу (як це робилося в долині Нілу та інших оазах).

Багато мешканці пустель вибирають найпростіший іб захисту від спеки та холоду: ховаються до нір, що й проводять весь день. Сюди не проникають стане сонячне проміння, вологість (значною мірою - завдяки подиху самих тварин) - помітно вище, ніж поверхні. І тільки ночамипесчанки ітушканчики вибираються нагору.Пучки трав тут рідкісні й убогі, та все ж є, й інші вегетаріанці знаходять, що з'їсти.

У деяких пустелях з дохідними статтями, то там поблискує водна гладь озер. Їх приємний вид вабить мандрівника, але вода там непридатна для пиття, оскільки озера ці переважно солоні. Сезонні дощі, які на оточуючі нагір'я, поповнюють їх запаси води, але натомість інтенсивного багаторічного випаровування там створюється підвищена концентрація мінеральних солей, котрі приносять з собоювпадающие до озера потоки.

Більшість озер в пустелях, на відміну хіба що описаних солоних водойм, існують тимчасово. Іноді дощі наповняють їх водою, а в протягом кількох тижнів чи місяців вода повністю випаровується. Залишається тільки висохле ложеозера-плайя.

Пояснення:

Объяснение:

Лі́сохімі́чна промисло́вість — галузь лісової промисловості, що об'єднує виробництва, основані на хімічній переробці деревини. До лісохімічної промисловості належать: суха перегонка деревини, вуглевипалювання й різні види каніфольно-скипидарних виробництв.

Основна продукція: деревне вугілля, оцтова кислота, метиловий спирт, деревна смола, деревний генераторний газ, деревнооцтовий порошок, ефіри, деревноспиртові розчинники, формалін, деревносмоляні антиокислювачі, флотаційні масла, каніфоль, скипидар, різні види ефірної олії тощо. Продукція широко використовується в різних галузях народного господарства. Сировиною є переважно соснові пеньки, живиця сосни, дров'яна деревина листяних порід, деревні відходи деревообробної промисловості, а також деякі продукти сульфатно-целюлозного виробництва. В Росії лісохімічна переробка деревини, зокрема смолокуріння й вуглевипалювання, відома з 12 ст. У 1913 році була представлена дрібними підприємствами з вуглевипалювання, дьогтекуріння, смолокуріння, сухої перегонки деревини тощо. В СРСР лісохімічна промисловість була потужною галуззю, яка виробляла понад 50 найменувань продукції. В Україні перші лісохімічні промислові підприємства виникли у 2-й пол. 19 ст. Значного розвитку ця галузь набула в післявоєнні роки. В 1978 в республіці діяло 6 спеціалізованих підприємств: Великобичківський лісохімічний комбінат імені І. П. Локоти, Перечинський лісохімічний комбінат, Свалявський лісохімічний комбінат, а також Вигодський дослідний лісокомбінат, Коростенський і Славутський лісохімічні комбінати. У 1978 з республіці було вироблено 37,8 тис. т деревного вугілля з листяних порід, 4,2 тис. т оцтової кислоти (100%-ної), 30 тис. т формаліну, 9,2 тис. т етилацетату, 7,8 тис. т деревної смоли. На підприємствах встановлено найновіше устаткування, багато виробничих процесів механізовано й автоматизовано[1].