Врезультате чего появились перуанский и чилийский глубоководные желоба?

Здесь сталкиваются океаническая плита Наска и континентальная Южно-Американская, причем Наска подплывает под континентальную плиту. Такой процесс называется субдукцией.
В результате этого процесса на континенте образуются высокие горы Анды, а у берегов континента - глубоководные впадины.

Урбаніза́ція — зростання значення міст в розвитку суспільства, яке супроводжується ростом і розвитком міських поселень, зростанням питомої ваги міського населення, поширенням міського життя в певному регіоні, країні, світі.

За підрахунками вчених господарські втрати від хвороб урбанізації (перш за все шуму, стресу, забруднення) перевищують втрати від страйків.

Сучасна урбанізація як всесвітнє явище має три спільні риси, притаманні для більшості країн.

Перша риса — швидкі темпи зростання кількості міського населення.

приклад: У 1800 р. в містах проживало близько 14 % населення світу, у 1950 р.— 29%, а в 1990 р.— 46%. У середньому міське населення щороку збільшується приблизно на 50 млн осіб.

Друга риса — зосередження населення і господарства переважно у великих містах. Це пояснюється насамперед характером виробництва, ускладненням його зв'язків з наукою, освітою. Крім того, великі міста зазвичай повніше задовольняють духовні потреби людей, краще забезпечують достаток і різноманітність товарів і послуг, доступ до даних.

Приклад: На початку XX сторіччя у світі налічувалося 360 великих міст (із населенням понад 100 тис. мешканців), у яких проживало тільки 5% усього населення. Наприкінці 80-х рр. таких міст було вже 2,5 тис., а частка їх у світовому населенні перевищила ¼. У Радянському Союзі, за переписом 1959 р., великих міст було 148, а за переписом 1989 р.— близько 300. 3-поміж великих міст прийнято окремо виділяти найбільші міста-«мільйонери» з населенням понад 1 млн мешканців. На початку XX ст. їх було всього 10, на початку 80-х рр.— понад 200.

Третя риса — «розповзання» міст, розширення їхньої території. Для сучасної урбанізації особливо властивим є перехід від до групових форм міського розселення — від звичайного «точкового» міста до міських агломерацій — компактних територіальних угруповань міських і сільських поселень. Ядрами найбільших міських агломерацій стають переважно столиці, найважливіші промислові і портові центри.

РІВЕНЬ

Незважаючи на спільні риси, урбанізація в різних країнах і регіонах має певні відмінності, зокрема неоднакові рівні і темпи. За рівнем урбанізації всі країни світу можна поділити на три великі групи. Але найбільша різниця помітна між більш і менш розвинутими країнами. У розвинутих країнах рівень урбанізації в середньому становить 71%, а в країнах, що розвиваються,— 33%. Темпи урбанізації багато в чому залежать від її рівня. У наші дні міське населення в країнах, що розвиваються, зростає в 3 рази швидше, ніж у розвинутих. На них тепер припадає 1/6 усього щорічного приросту міських мешканців

СТАДІЇ

Вважається, що процес урбанізації пройшов три стадії:

Від виникнення міст до XVIII ст.;

Кінець XVIII — початок XX ст., коли відбувалося швидке зростання розмірів і чисельності міст;

Метрополізація, яка характеризується зосередженням людей, багатств, політичних, економічних, культурних установ у містах у XX ст.

Іноді виділяють четверту стадію — дезурбанізацію, тобто зростання передмість, міграцію у сільські райони, планування нових міст тощо.

По основным сельскохозяйственной продукции большинство стран полностью обеспечивает свои потребности и заинтересовано в ее сбыте на внешних рынках. после второй мировой войны в их аграрном строе, в системе землевладения и землепользования произошли значительные изменения, связанные с переходом от универсального мелкого крестьянского хозяйства к крупному специализированному высокотоварному хозяйству, включенному в систему агробизнеса. основным типом сельскохозяйственного предприятия стала крупная высокомеханизированная ферма. но в южной европе еще помещичье землевладение и мелкое землепользование крестьян-арендаторов. главные отрасли сельского хозяйства зарубежной европы растениеводство и животноводство, которые распространены повсеместно, сочетаясь друг с другом. под воздействием природных и условий в регионе сложились три основных типа сельского хозяйства: 1) североевропейский, 2) среднеевропейский и 3) южноевропейский. для североевропейского типа, распространенного в скандинавии, финляндии, а также в великобритании, характерно преобладание интенсивного молочного животноводства, а в обслуживающем его растениеводстве кормовых культур и серых хлебов. среднеевропейский тип отличается преобладанием животноводства молочного и молочно-мясного направления а также свиноводства и птицеводства. высокого уровня достигло животноводство в дании, где оно уже давно стало отраслью международной специализации. эта страна один из крупнейших в мире производителей и экспортеров масла, молока, сыра, свинины, яиц. недаром ее нередко называют «молочной фермой» европы. растениеводство не только удовлетворяет основные потребности населения в продовольствии, но и «работает» на животноводство. значительная, а иногда и часть пахотных земель занята кормовыми культурами. для южноевропейского типа характерно значительное преобладание растениеводства, тогда как животноводство играет второстепенную роль. хотя главное место в посевах занимают зерновые культуры, международная специализация южной европы определяется прежде всего производством фруктов, цитрусовых, винограда (который с древнейших времен служит символом плодородия и изобилия) , оливок, миндаля, орехов, табака, эфиромасличных культур. побережье средиземного моря главный «сад европы» . все средиземноморское побережье испании и особенно район валенсии обычно называют «уэрта» , т. е. «сад» . здесь выращивают различные фрукты и овощи, но больше всего апельсины, сбор которых продолжается с декабря по март. по экспорту апельсинов испания занимает первое место в мире. рыболовство давно уже стало отраслью международной специализации в норвегии, дании и особенно в исландии.