Основной показатель плодородия почвы-

Показателем плодородия почвы служит окраска ее верхнего 15-20-сантиметрового слоя. У плодородного грунта с высоким процентным содержанием гумуса цвет этого слоя варьирует от пастельно-коричневого до насыщенно-бурого. Более бледная окраска указывает на то, что почва обделена гумусом, и, следовательно малоплодородная. Чернозем без труда можно отличить от обычной почвы по черному цвету и зачастую тяжелой структуре.

Косвенным показателем плодородия почвы выступает также наличие в ее пахотном слое дождевых червей. Чем больше этих подземных жителей в огородном грунте, тем выше его структурность. Дело в том, что основу рациона червей составляют минеральные и органические частички, которые, проходя через их кишечник, преобразуются в стойкие органоминеральные комплексы, насыщенные питательными элементами в доступной для растений форме. Эти соединения покидают организм червяка в виде небольших плотных комочков, которые не размываются дождевыми осадками и не распадаются при механическом воздействии. Благодаря их неоднородному строению, в почве они не прилегают друг к другу вплотную: между ними формируются пустоты, которые заполняются влагой и воздухом. В зависимости от размера комочков и их количества в почве создаются самые благодатные условия для процветания самых разнообразных живых существ.

Комфортні для життя і діяльності людей природні умови сприяли заселенню і освоєнню українських земель. Проте чисельність мешканців тут помітно змінювалася в історичному часі. За деякими припущеннями, наприкінці ХІІІ ст. на українських землях проживало близько 2 млн осіб. Упродовж Середньовіччя та в більш пізні історичні періоди через тривалі війни і спустошливі епідемії чисельність населення зростала повільно. Ось чому в ХVII ст.

кількість населення на теренах України становила тільки 5 млн осіб.

У подальшому темпи зростання чисельності населення на українських землях дещо зросли. У ХVІІІ ст. тут проживало близько дев’яти, на початку ХІХ ст. уже понад 30 млн осіб. У 1913 р. у сучасних державних кордонах України мешкало 35,2 млн осіб. Наступні бурхливі історикополітичні події ХХ ст. – Перша світова війна 1914–1918 рр., революція, громадянська війна і військова інтервенція 1917–1922 рр., голодомор 1932–1933 рр., Друга світова війна 1939–1945 рр. і голод 1947–1948 рр. спричинили великі втрати населення України. Попри усілякі негаразди, чисельність населення України продовжувала зростати і на 1.01.1993 р. досягла 52,2 млн осіб. Однак цей рік виявився своєрідним піком зростання чисельності населення нашої країни. Адже після того ця цифра невпинно щорічно зменшувалася, досягши на початок 2008 р. 46 млн 372 тис. осіб. За наступні півроку чисельність населення ще зменшилася і на

1.06.2008 р. становила 46 млн 239 тис. осіб.

Объяснение:

Існують лише дві форми розселення населення – міське та сільське. міста виникли близько 6 тисяч років тому. практично всю історію людства сільське населення переважно переважало над міським. проте чисельність міського населення з часом росла, посилювався вплив міст. зростання міст, підвищення їх ролі в житті суспільства і поширення міського способу життя називається урбанізацією. розрізняють поняття «темпи урбанізації» (зростання міського населення) і «рівень урбанізації» (частка міського населення). між цими поняттями існує взаімообратних зв’язок: чим вище рівень урбанізації – тим нижче її темпи і навпаки, чим нижче рівень урбанізації – тим вищі темпи. рівень і темпи урбанізації різні по країнах і регіонах світу (таблиця).