1. горы расположены на: а) платформах б) плитах в) в складчатых областях 2. поверхность россии понижается к: а) югу б) северу в) западу г) востоку 3. скопление обломков огромных камней, щебня, глины вместе со льдом переносимые ледником, называются: а) оползни б) сели в) дюны г) морена 4. самая высшая точка в рельефе россии: а) 6645м; б) 5642м; в) 6545м; г) 4652м. 5. наиболее сильные землетрясения на: а) курильских островах б) новой земле в) чукотском п-ове г) урале 6. огромная холмистая равнина нашей страны с чередованием возвышенностей и низменностей: а) западно-сибирская б) восточно-европейская в) среднесибирское плоскогорье 7. выберите внешние процессы, влияющие на рельеф территории: а) текучие воды б) землетрясения в) ветры г) вулканизм д) медленные движения земной коры е) ледники ж) цунами з) селевые потоки 8. месторождения горючих полезных ископаемых к: а) плитам древних платформ б) складчатым областям в) областям молодых гор 9. соотнесите названия территорий и гор, которые на них расположены. территория: горы: 1. кольский п-ов а) верхоянский хребет 2. правобережье реки лены б) кавказ 3. между чёрным и каспийским морями в) чукотское нагорье 4. чукотский п-ов г) хибины 10. что объединяет горы скандинавии, полярный урал, плато путорана, горы бырранга? а) особенности рельефа б) центры оледенения в) размеры территории. 11. появление человека на земле относится к периоду: а) четвертичному б) неогеновому в) пермскому г) юрскому 12. самая низкая точка на территории страны – это: а) западная сибирь б) колымская низменность в) прикаспийская низменность 14. что общего у карьеров и терриконов?

1. Горы находятся в складчатых областях.

2. Поверхность России понижается к северу.

3. Скопление камней, переносимое ледником, называется морена.

4. Гора Эльбрус - 5642 метра.

5. Курильские острова - там сильные землетрясения.

6. Восточно-Европейская равнина

7. На рельеф территории влияют текучие воды, вулканизм, медленные движения земной коры, ледники.

8. Горючие полезные ископаемые находятся на плитах древних платформ.

9. Хибины на Кольском полуострове, Верхоянский хребет на правобережье Лены, Кавказ - между Черным и Каспийским морями, Чукотское нагорье - сами догадайтесь, на каком полуострове

10. Всё это центры оледенения

11. Четвертичный период

12. Прикаспийская низменность

14. Карьеры и терриконы - искусственные формы рельефа

1.Географи́ческая оболочка — комплексная внешняя оболочка Земли (объединение поверхностных геосфер).

2.Природный комплекс (ПК) — участок земной поверхности, который отличается особенностями природных компонентов, находящихся в сложном взаимодействии. Природные комплексы бывают разных размеров. Отличаются они и по образованию. Очень большие природные комплексы — это материки и океаны. Образование их обусловлено строением земной коры. На материках и океанах выделяют менее крупные комплексы — части материков и океанов. В зависимости от количества солнечного тепла, т. е. от географической широты, бывают природные комплексы экваториальных лесов, тропических пустынь, тайги и т. д. Примерами мелких могут служить, например, овраг, озеро, речная долина, морской залив. А самый большой природный комплекс Земли — географическая оболочка

3. Основными свойствами географической оболочки являются: ритмичность природных явлений, круговорот веществ и энергии, целостность и единство, саморегулирование. Ритмичность – это повторяемость природных явлений во времени; но не буквальное их повторение, т. к. каждое последующее явление отличается от предыдущего.

А во втором есть ответ и на четвертое

Відповідь: Берегова лінія материків, що омиваються водами Атлантичного океану, дуже розчленована тільки у Північній півкулі. Тут є багато внутрішніх морів, особливо на сході.

Більша частина островів розташована біля суходолу і має материкове походження. Шельфова зона океану невелика – 7% його площі.

Атлантичний океан люди почали освоювати ще з прадавніх часів. Починаючи з XV ст. Атлантичний океан стає головним водним шляхом людства і свого значення не втрачає й нині.

Перший період дослідження океану тривав до середини XVIII ст. Він характеризувався вивченням розподілу океанічних вод і встановленням меж океану. Пізніше проводились глибоководні дослідження і вивчались властивості водних мас. Комплексні дослідження природи Атлантики розпочались з кінця XIX ст.

У наш час понад 40 наукових кораблів з різних країн продовжують вивчати природу океану. Океанологи ретельно досліджують взаємодію океану і атмосфери гають за Гольфстрімом та іншими течіями, за рухом айсбергів.

Згідно з теорією літосферних плит Атлантичний океан є відносно молодим. Майже меридіональне простягається Серединно-Атлантичний хребет, який розділяє ложе океану на дві приблизно рівні частини. На півночі окремі вершини хребта підносяться над водою у вигляді вулканічних островів, найбільшим з яких є Ісландія.

Материкова обмілина найбільшу ширину має у Північному та Балтійському морях. Тут шельф простягається на 200-400 км.

Оскільки Атлантичний океан знаходиться в усіх кліматичних поясах, клімат його просторів досить різноманітний. Більша частина океану розташована у тропічних та помірних широтах. Кліматичні умови тут визначають пасати і західні вітри. Найбільшої сили вітри досягають у помірних широтах південної частини Атлантичного океану.

У районі Північної Атлантики поблизу о. Ісландія знаходиться центр зародження циклонів, які значною мірою впливають на природу всієї Північної півкулі.

Середні температури поверхневих вод в Атлантичному океані значно нижчі, ніж у Тихому. Це пояснюється впливом холодних вод і льоду, що надходять з Північного Льодовитого океану та з Антарктики.

Течії в Атлантичному океані, внаслідок значної його протяжності з півночі на південь, мають майже меридіональне спрямування. Вони характеризуються надзвичайною активністю переміщення водних мас з одних широт в інші. Найпотужнішими теплими течіями є Гольфстрім, Бразильська, Північна і Південна пасатні, холодними – Течія Західних вітрів, Бенгальська, Лабрадорська, Канарська.

У високих широтах трапляється багато айсбергів та дрейфуючої криги. Айсберги на півночі сповзають з Гренландії, а на півдні – з Антарктиди. Тепер за рухом айсбергів гають за до штучних супутників Землі.

Органічний світ Атлантичного океану за видовим складом бідніший, ніж Тихого. Це пояснюється геологічною молодістю першого і дещо прохолоднішими кліматичними умовами. Але, незважаючи на обмежену кількість видів, запаси риби та інших морських тварин у цьому океані досить значні.

В Атлантичному океані є майже всі природні пояси. Своєрідністю виділяються природні комплекси окремих морів та заток. Особливо це стосується внутрішніх морів: Середземного, Чорного, Північного та Балтійського.

Органічний світ більш багатий у помірних широтах. Найсприятливіші умови життя багатьох видів риб склались у північній та північно-західній частині океану, де змішуються потоки теплих і холодних течій. Тут промислове значення мають тріска, оселедець, морський окунь, скумбрія, мойва.

У північному субтропічному поясі знаходиться Саргасове море, відоме велетенськими саргасовими водоростями.

Через Атлантичний океан пролягають найважливіші морські шляхи, що сполучають країни Європи й Африки з Новим Світом. На узбережжі і островах Атлантичного океану знаходяться всесвітньовідомі райони відпочинку та туризму.

Історично склалося, що Атлантичний океан давно став місцем інтенсивного рибальства і звіропромислу на китів, тюленів, моржів. Більша частина вилову риби припадає на північну частину океану. Крім риби в океані добувають крабів, кальмарів, омарів, устриць, лангустів.

Дно Атлантичного океану багате на корисні копалини. Підводні родовища кам'яного вугілля видобувають Велика Британія і Канада. З морського дна видобувають нафту в Мексиканській та Гвінейській затоках, Північному морі.

Останнім часом надмірний вилов риби і промисел морських тварин призвели до значного скорочення біологічних ресурсів Атлантики, а тому необхідні термінові заходи, спрямовані на відновлення їх запасів. Викликає тривогу екологічний стан Середземного та Північного морів.

Найбільшим джерелом забруднення Північного моря є нафта, робота бурових платформ. Атлантичний океан вже не в змозі самоочищатись та відновлювати свої біологічні ресурси.