Межа між восьмим і дев'ятим годинними поясами без урахування проходження державних кордонів між країнами

Май нем из макс сложная вот так вот!

Архангельск, Мурманск, Петрозаводск, Вологда, Сыктывкар 

Значительная часть района находится за полярным кругом, находится под воздействием суровых северных природных условий. Где господствуют низкие температуры, вечная мерзлота, заболоченность, дуют холодные северные ветры. 

Индивидуальность свойственна всем большим городам Севера. Как правило, их развитие — реализация преимуществ их географического положения лишь о Сыктывкаре можно сказать, что здесь в гораздо большей мере сыграл роль административно-политический фактор, превративший незначительный городок Усть-Сысольск в столицу республики Коми. 

По формальному городскому стажу Петрозаводск — ровесник Сыктывкара. Но в отличие от него, пребывавшего в скромной роли уездного центра, Петрозаводск во время административной реформы 1775—1785 гг. одновременно с городским статусом получил обязанности центра губернии. Но истинным городом Петрозаводск стал значительно раньше: административные функции были даны поселению, возникшему в эпоху Петра I при Онежском заводе. Таким образом Петрозаводск — ровесник Петербурга, его давний промышленный спутник. Он расположен не в центре Карелии, но в наиболее развитом ее районе — Прионежье и на главной экономической оси Карельско-Кольского сектора. 

Если Петрозаводск ориентирован на Санкт-Петербург, то Вологда — на обе российские столицы одновременно и поэтому может быть названа “слугой двух господ”. В названии Вологда звучит что-то от волока. Это отражает положение Вологды на пути из Новгорода (новгородцы основали Вологду в 1147 г.) в Заволочье. В районе Вологды и сейчас проходят экономические рубежи. Вологда — преддверие Севера и дальняя периферия Центра. Территории к западу и к востоку от нее также существенно разнятся по характеру экономической и транспортной плотности. В свое время Иван Грозный имел намерение сделать Вологду столицей Руси. До революции Вологда — самый значительный город Европейского Севера, ретранслятор московского и петербургского влияния. Сейчас ее положение более скромное, и даже в своей области она по числу жителей уступила первенство Череповцу. 

Обе столицы Европейского Севера — Архангельск и Мурманск образуют примечательную пару с немалым сходством. Оба — крупные порты, областные центры, посредники во внешнеторговых связях страны. Оба имели предшественников. У Мурманска ими были Кола и Александровск, у Архангельска — Холмогоры. Экономико-географическое положение Архангельска и Мурманска может быть определено, пользуясь термином И.М. Маергойза, как категорическое. Мурманск — самый удачно расположенный пункт на всем российском северном побережье, единственный в Арктике незамерзающий порт. Преимущества Мурманска сделали его и базой Северного морского пути (здесь базируется атомный ледокольный флот), и прямым выходом в Атлантику. Мурманск — типичный город моря, все сферы его деятельности связаны с морем. Это крупнейший в России рыбный порт, центр рыбоперерабатывающей промышленности и центр морских исследований. 

И Архангельск тесно связан с морем. Здесь также развиты судостроение и судоремонт, подготовка кадров мореходов, переработка даров моря, в том числе морских водорослей, морские исследования, обеспечение судоходства по Северному морскому пути, морские экспортные операции. Но у Архангельска, как у двуликого Януса, два лица. Одно обращено к морю, другое — к суше. Занимая место в устье самой крупной реки Европейского Севера — Северной Двины, он подключает к себе огромный лесосырьевой район северодвинского бассейна. Это естественно сделало его крупнейшим в России центром деревообрабатывающей и деревоперерабатывающей промышленности — лесопиления и целлюлозно-бумажного производства. Они также принадлежат к стержневым отраслям экономики Архангельска; с ними связаны и наука и подготовка кадров. 

На території Південної Америки знаходиться найповноводніша річка світу - Амазонка. Індіанці називають її "Парана - Тінг", що означає "Королева річок”.  

  Амазонка бере початок у Перуанських Андах, далі тече в основному через територію Бразилії, де її називають також Солімойнс.  

  Довжина річки 6,4 тис.км з Мараньйоном (з Укаялі близько 7 тис.км). Амазонка збирає води з площі у 7180 тис.км2. Більша частина басейну Амазонки належить Бразилії.  

  Ріка приймає близько 500 приток, багато з яких – величезні ріки: близько 20 приток мають протяжність понад 1,5 тис. км. Найбільші праві притоки – Укаялі, Журуа, Мадейра, Тапажос, Шингу; ліві – Іса, Япура, Ріу-Негру. Впадаючи, одна за іншою, багатоводні притоки швидко збільшують ширину річки; після злиття з Укаялі Амазонка має ширину близько 1,5 км, в середній течії – до 5 км, перед гирлом – від 80-до 150 км. Перед впадінням в Атлантичний океан русло Амазонки розбивається між великими островами на рукави, утворюючи воронкоподібні гирла.  

  Режим Амазонки доволі складний. Праві притоки, які розташовані в Південній півкулі, і ліві у Північній півкулі, в результаті різночасового випадання у їхні басейни дощів, мають паводки в протилежні пори року: праві притоки – з жовтня по березень (літо Південної півкулі), ліві – з квітня по жовтень (літо Північної півкулі). У зв’язку з цим Амазонка повноводна впродовж року і сезонні коливання рівня води у значній мірі згладжені. Найбільше підвищення рівня відбувається у квітні-липні, повінь триває понад 120 днів. В цей час вода виходить з низьких берегів і затоплює ліси у широкій долині річки.  

  Найнижчий рівень води у річц гається в серпні-вересні.  

  Пересічна витрата води у нижній течії 120 тис м3/сек., величина річного стоку – 3800 км3.  

  Амазонка та її притоки багаті на органічну живність. Багато рослинних та тваринних організмів вирізняються великими розмірами. У водах Амазонки росте найбільша водяна рослина – вікторія (Victoria regia), живуть каймани, прісноводні дельфіни, ламантини, водосвинки. Багато видів риб - понад 2000 (третина з числа усіх прісноводних риб Землі), але тільки деякі з них мають промислове значення; найцінніша – піраруку.  

  Головні порти Амазонки: Ікітос, Манаус, Обідус, Сантарен, біля гирла – Белен (Пара).  

  Гирло Амазонки відкрив іспанець Вінсент Яньєс Пінсон у 1550 році.  

  Першу мандрівку по річці здійснив у 1541 році спанець Франціско де Орельяна. Неодноразово у дорозі іспанцям довелося вступати у сутички з войовничими індіанцями. Біля гирла річки Тромбетас битва була надзвичайно запеклою. І що найбільше вразило конкістадорів, це те, що у перших рядах індіанських воїнів билися високі напіводягнені жінки, озброєні луком. Вони виділялися своєю хоробрістю навіть на тлі своїх одноплемінників. Відважні воячки нагадали іспанцям античний міф про амазонок - жінок-воїнів, що не знали поразок. Тому Орельяна і назвав річку Амазонкою. З тих пір на великій річці побувало чимало вчених-дослідників. Француз Кондамін, німець Гумбольдт, англієць Бейтс і російський мандрівник Лангсдорф наприкінці XVIII - початку XIX століття зуміли проникнути у нетрі Амазонії і відкрили для науки дивовижний живий світ Королеви Річок