До якої оболонки землі належать гірські породи

Гірські́ поро́ди (англ. rocks, нім. Gesteine) — природні агрегати однорідних або різних мінералів, що виникли за певних геологічних умов у земній корі або на її поверхні, більш чи менш стійкі за складом, які утворюють самостійні геологічні тіла[1][2]. Академік М. С. Шатський (1905—1960) визначав гірську породу, як парагенезис мінералів[3][4]. Як правило, гірськими породами вважаються лише тверді тіла, хоча в широкому розумінні до гірських порід належать також рідкі речовини (вода, нафта тощо) та природні гази.

Природні скупчення мінеральних агрегатів вивчає петрографія (від грецьких слів грец. πετρα — камінь; γραφω — пишу) — геологічна наука, яка вивчає мінеральний склад гірських порід, їх будову, походження, умови залягання, розповсюдження та утворення корисних копалин (руд, вугілля, нафти, газу, солей та підземних вод). Крім того, інженерна геологія вивчає гірські породи як основу фундаментів для будівель і споруд, середовище і матеріал для будівництва, агрономія — як родючі ґрунтоутворювальні породи.

Становление Киевской Руси. Первые князья (конспект)

Первую государство на нашей территории иностранцы знали под названием Русь. Так называл ее и летописец. От летописного названия государства с центром в Киеве ученые-историки создали название Киевская Русь.

Уже при первых князьях Русь стала одним из крупнейших государств Восточной Европы. Большую огласку на-были походы Аскольда и Олега против Византии. Заключенные этими князьями соглашения показали международное признание Руси. Вот почему историки утверждают, что те договоры завершили период становления Киевского государства. В последующие годы ее авторитет неуклонно рос. Русь значительно окрепла за правления князей Игоря, Ольги и Святослава. Это, однако, не означало, что границы государства были постоянными. Каждом киевском обладателю приходилось прилагать недюжинные усилия, чтобы восстановить свою власть над непокорными племенными князьями

Земля имеет в первом приближении форму шара (экваториальный диаметр — 12 754 км, а полярный — около 12 711 км[1]) и состоит из нескольких оболочек, выделенных по химическим или реологическим свойствам. В центре расположено внутреннее ядро с радиусом около 1250 км, которое в основном состоит из железа и никеля. Далее идёт внешнее ядро (состоящее в основном из железа) с толщиной около 2200 км. Над ним лежат 2900 км вязкой мантии, состоящей из силикатов и оксидов, а ещё выше — довольно тонкая твёрдая кора. Она тоже состоит из силикатов и оксидов, но обогащена элементами, которые не встречаются в мантийных породах. Представления о внутреннем строении Земли основываются на топографических, батиметрических и гравиметрических данных, наблюдениях горных пород в обнажениях, образцах, поднятых на поверхность с больших глубин в результате вулканической активности, анализе сейсмических волн, которые проходят сквозь Землю, и экспериментах с кристаллическими твёрдыми телами при давлениях и температурах, характерных для глубоких недр Земли.

Объяснение: