Что общего между провинциями беларуси? ​

Большая часть Урала располагается в умеренном климатическом поясе.

Вытянутость Уральских гор вдоль меридиана обусловливает большой набор природных зон в предгорьях. Через Урал к Западно-Сибирской равнине, по существу, протягиваются те зоны, которые пересекают субширотно соседнюю Восточно-Европейскую равнину в ее восточной части. В пределах Урала эти зоны отклоняются южнее' из-за охлаждающего влияния более значительных абсолютных высот. С севера на юг полярные пустыни Новой Земли и тундра Пай-Хоя последовательно сменяются тайгой, смешанными (преимущественно мелколиственными) лесами — вплоть до луговых и сухих степей Южного Урала. Наибольшие площади расположены в умеренном климате и заняты таежными лесами. Причем в Предуралье господствует елово-пихтовая тайга, а в Зауралье к этим хвойным породам добавляется сибирский кедр, знаменитый своими кедровыми орешками (правильное название этого могучего дерева — сибирска

Центра́льна Аме́рика — географічний регіон у центральній частині Америки. Його часто розглядають або як самостійну частину Америки, або як південну частину Північної Америки.

Карта Центральної Америки

Центральна Америка (ісп. América Central, Centroamerica, América Del Centro, англ. Central America) є найпівденнішою частиною північноамериканського континенту, який з'єднується з Південною Америкою на південному сході. Центральна Америка межує з Мексикою на півночі, Колумбією на південному сході, Карибським морем на сході, та Тихим океаном на заході.

Об'єднане населення Центральної Америки становить між 41,739,000 (оцінка 2009 року) і 42,688,190 (оцінка 2012 року).

Центральна Америка посідає площу землі 523,780 квадратних кілометрів (202230 квадратних миль), або майже 0,1% поверхні Землі. Вона є частиною месоамериканської зони біорізноманіття, яка простягається від півночі Гватемали крізь центральну Панаму. Через наявність декількох активних геологічних розломів і Центрально-американської вулканічної дуги, у регіоні є багато сейсмічної активності. Виверження вулканів і землетруси відбуваються часто; ці стихійні лиха призвели до втрати багатьох життів і великої кількості майна.

У доколумбову епоху, Центральну Америку було заселено корінними народами Месоамерики на півночі і заході та Iстмo-колумбійських народів на півдні і сході. Незабаром після плавань Христофора Колумба до Америки, іспанці почали колонізацію Північної та Південної Америк. Від 1609 до 1821 року, велика частина території у межах Центральної Америки, за винятком земель, які стануть Белізом і Панамою-управлялася як генерал-капітанством Гватемали. Після досягнення незалежності від Іспанії 1821 року, колишнє генерал-капітанство було приєднано до Першої мексиканської імперії, але незабаром відокремилося від Мексики, щоб сформувати Федеральну Республіку Центральної Америки, яка існувала з 1823 по 1838. Сім штатів, нарешті, стали незалежними автономними країнами, починаючи з Нікарагуа, Гондурасу, Коста-Рики і Гватемали (1838), а відтак, Сальвадор (1841), Панама (1903) і, нарешті, Беліз (1981).