ответ:І справді цікаве питання, хоча якщо прийняти до уваги гіпотезу, буцімто саме з Африки пішло людство, то тоді питання це втрачає свій сенс, бо Африка була відома завжди. І дійсно північна Африка, а саме давня єгипетська цивілізація стоїть у витоків нашої сучасної європейської цивілізації – саме з давнього Єгипту черпали своє натхнення античні греки, які створили не менш прекрасну культуру, яку потім у них перейняли римляни. Але здавна була відома лише Північна Африка, в той час як решта чималих територій цього континенту на протязі довгих віків були покриті пеленою невідомості.
Першими європейцями, які потрапили далі, ніж територія Північної Африки були португальці, отже їх можна і вважати першовідкривачами африканського континенту. У 1415 р. кораблі Генріха Мореплавця досягли мису Боядора (Західна Африка), а через 19 років, у 1434 р. ще один португальський мореплавець Жиль Еанес проплив ще далі, минувши мис Боядора, до слова дуже небезпечний через чисельні рифи то водовороти, на яких загинуло чимало кораблів.
У 1484 році португальський мореплавець Дієго Као першим з європейців перетнув екватор та доплив до Південної Африки. Його справу продовжив Бартоломео Діас, який у 1486 вперше обігнув Африку, відкрив мис Доброї Надії (найпівденіша точка Африки), потрапив у Східну Африку. Побережжя Східної Африки після нього на протязі цілих десяти років досліджував ще один славетний португальський мореплавець – Васко де Гама, який й першим з європейців таки дістався Індії морським шляхом (чого свого часу так хотів досягнути Колумб, а натомість відрив Америку).
Слідом за португальцями дослідженням Африки активно зайнялись англійці, за ними французи, потім німці. Особливо сприяло цьому навіть створення у Лондоні спеціального королівського африканського товариства, яке займалось спорядженням дослідницьких експедицій до Африки. До слова такі експедицій були вельми дорогими, тому їх частенько спонсорували королівські двори Європи.
Оскільки більшість африканських експедицій було зроблено мореплавцями, найкраще вивченими лишались лише прибережні африканські території, в той час як глибина «чорного материку» і далі лишалась terra incognita. Її активним дослідженням зайнялись лишень у 19-му столітті, найбільша заслуга тут належить славетному англійському мандрівнику Давиду Лівінгстону (1813-1873) який у своїх мандрівках першим з людей перетнув Африку із сходу на захід, від Індійського океану до Атлантичного, попутно відривши чимало цікавих місць, як от скажімо, водоспад Вікторія, названий Давидом Лівінгстоном так на честь англійської королеви Вікторії.
Объяснение:
Пимкина Сергеевич
21.01.2023
1. Главной причиной возникновения мощных океанической системы течений являются - ветры, в частности пассатные, которые дуют круглый год в Атлантике и в Тихом океане. Деятельность постоянных ветров вызывает течения вынужденные, называемые иначе дрейфовыми, то есть возбуждаемыми ветром. Особенно четко он выражены в Тихом и Индийском океанах. В Инд. океане также господствуют сезонные течения. Их вызывают муссонные ветры, которые дуют летом с океана на сушу, а зимой в обратном направлении. 2. Вынужденные течения могут продолжать свое движение за пределами воздействия ветра по инерции как течения инерционные. Различают течения теплые и холодные, но не всегда надо понимать это буквально. Например, температура воды Бенгельского течения у мыса Доброй Надежды 20°, но это холодное течение по сравнению с окружающей водой, тогда как Нордкапское течение с темп. воды 4—6° считается теплым — оно обогревает прилегающие берега. Вода течений Куро-Сио и Гольфстрима отл-ся от окружающей цветом, соленостью и темп-ой, но сплошного потока, как в реках, не имеет. 3. Вода, унесенная с определенного места, должна быть восполнена притоком воды с другого места, и, наоборот, вода, пригнанная в определенную область, должна каким-то оттечь. Возникающие таким образом течения называются уравнительными, или компенсационными. Особым типом компенсационных течений являются течения гравитационные, возникающие под влиянием силы тяжести или под влиянием наклона морской поверхности. Такой наклон может возникнуть из-за избытка воды в определенной области. Не так давно считали, что глубинные, и особенно придонные, океанские воды почти неподвижны. С усовершенствованием измерительной техники выяснилось, что даже у самого дна вода перемещается со скоростью нескольких миль в сутки, а мощные подповерхностные течения мало отличаются от поверхностных. Так, в Тихом океане под пассатным течением обнаружено встречное течение, скорость которого достигает 70 миль в сутки. В Атлантике советские океанологи открыли такое же подповерхностное течение восточного направления. Егоназвали именем Ломоно-coвa. Ширина этого течения до 200 миль, скорость до 56 миль в сутки; направлено оно тоже против пассатного течения. Подобное течение имеется в Индийском океане. Советские океанологи открыли еще одно - подповерхностное течение от Антильских островов к берегам Гвианы. Ученые Союза установили, что вся толща воды в океане находится в непрерывном движении. Вода в глубинах океана движется и в меридиональном направлении. Охлажденная в полярных областях, она становится более плотной, тяжелой, погружается в глубины и движется в сторону экватора. Глубинные течения имеют сложный характер и еще мало изучены. 4. Течения также возникают между отдельными океаническими водными массами с различными температурами или соленостью. Такие течения называются конвекционными. Течения образуют в Мировом океане замкнутые кругообороты. Каждая частица воды спустя годы различными путями попадает снова туда, откуда она начала свое движение. Велико значение и вертикальных перемещений воды в океанах и морях, которые происходят в результате изменения ее плотности, зависящей от температуры и солености. Скорость их невелика. Вертикальная циркуляция происходит также у дна океана, где вода нагревается теплом, выделяющимся из мантии, подстилающей земную кору. Подогретая вода поднимается вверх, перемешиваясь с вышележащими ее массами. Этот процесс может охватить слой до 4 тыс. м, считая от дна. Подъем глубинных вод происходит и в тех случаях, когда глубинное течение встречает на пути подводную возвышенность или когда береговой ветер сдувает теплый поверхностный слой воды в море, а на его место поднимается снизу холодный. Благодаря подъему глубинных вод, несущих к. поверхности питательные соли, у берегов Перу в океане изобилует растительный и животный планктон, а поэтому образовался природный питомник рыб.
Rizhov Alekyan325
21.01.2023
Овраги - это и есть определённые формы рельефа. А образуются они лишь из-за одного - деятельности рек. Реки, когда текут, вырабатывают долину, спускаясь всё ниже и ниже по течению. Для каждой местности существует свой базис эрозии, ниже которого долина реки не вырабатывается, а вот всё, что выше, в конечном итоге когда-нибудть и сравняется с базисом эрозии. Кроме того, дожди вымывают почву движению пролювия (овражных отложений и пород) . Существуют и дополнительные факторы - например, сведение лесозащитных полос (лесополос) увеличивает силу эрозии - т. е. овраги растут быстрее. Со временем овраги зарастают, становятся положе - тогда их называют балками. Говорят, например, на территории Восточно-Европейской равнины рапространён овражно-балочный релеф. Классические виды такого рельефа лично мне приходилось видеть в Новгородской области на Валдайской возвышенности в долине Мсты и Волхова. А вообще это всё геоморфология, про образование оврагов можно посмотреть более подробно в учебниках по географии за 6 класс.
ответ:І справді цікаве питання, хоча якщо прийняти до уваги гіпотезу, буцімто саме з Африки пішло людство, то тоді питання це втрачає свій сенс, бо Африка була відома завжди. І дійсно північна Африка, а саме давня єгипетська цивілізація стоїть у витоків нашої сучасної європейської цивілізації – саме з давнього Єгипту черпали своє натхнення античні греки, які створили не менш прекрасну культуру, яку потім у них перейняли римляни. Але здавна була відома лише Північна Африка, в той час як решта чималих територій цього континенту на протязі довгих віків були покриті пеленою невідомості.
Першими європейцями, які потрапили далі, ніж територія Північної Африки були португальці, отже їх можна і вважати першовідкривачами африканського континенту. У 1415 р. кораблі Генріха Мореплавця досягли мису Боядора (Західна Африка), а через 19 років, у 1434 р. ще один португальський мореплавець Жиль Еанес проплив ще далі, минувши мис Боядора, до слова дуже небезпечний через чисельні рифи то водовороти, на яких загинуло чимало кораблів.
У 1484 році португальський мореплавець Дієго Као першим з європейців перетнув екватор та доплив до Південної Африки. Його справу продовжив Бартоломео Діас, який у 1486 вперше обігнув Африку, відкрив мис Доброї Надії (найпівденіша точка Африки), потрапив у Східну Африку. Побережжя Східної Африки після нього на протязі цілих десяти років досліджував ще один славетний португальський мореплавець – Васко де Гама, який й першим з європейців таки дістався Індії морським шляхом (чого свого часу так хотів досягнути Колумб, а натомість відрив Америку).
Слідом за португальцями дослідженням Африки активно зайнялись англійці, за ними французи, потім німці. Особливо сприяло цьому навіть створення у Лондоні спеціального королівського африканського товариства, яке займалось спорядженням дослідницьких експедицій до Африки. До слова такі експедицій були вельми дорогими, тому їх частенько спонсорували королівські двори Європи.
Оскільки більшість африканських експедицій було зроблено мореплавцями, найкраще вивченими лишались лише прибережні африканські території, в той час як глибина «чорного материку» і далі лишалась terra incognita. Її активним дослідженням зайнялись лишень у 19-му столітті, найбільша заслуга тут належить славетному англійському мандрівнику Давиду Лівінгстону (1813-1873) який у своїх мандрівках першим з людей перетнув Африку із сходу на захід, від Індійського океану до Атлантичного, попутно відривши чимало цікавих місць, як от скажімо, водоспад Вікторія, названий Давидом Лівінгстоном так на честь англійської королеви Вікторії.
Объяснение: