Какие особенности африканских субтропических ландшафтов? які особливості африканських субтропічних ландшафтів? ​

ответ: біля джерел і в долинах річок, там, де близько до поверхні піднімаються

підземні води, розвивається багата рослинність — пальми, різні чагарники.

тут селяться люди. такі місця називають оазисаминайбільший

оазис у світі — долина нілу.

головна рослина оазисів — фінікова пальма. смачні й поживні плоди паль-ми споживають, із соку виготовляють напої, деревину використовують для бу-

дівництва, а листям дерев укривають дахи помешкань. з кожного дерева що-

річно збирають близько 100 кг плодів.

на африку припадає 40 % світового

виробництва фініків.

до життя в пустелях і напівпустелях

пристосувалися і тварини. так,

антилопи й газелі долають сотні кіло-

метрів у пошуках води. хижаки — гіє-

на, шакал, лисиця-фенек, гепард. оазис логу дістають з їжею. черепахи, ящірки та змії можуть довго витримувати без води, ховаючись у норах. у пустелях багато птахів: страуси, дрохви, жайворонки. небезпечні для людини укуси місцевих отруйних тварин — скорпіона та фаланги.

вічнозелені твердолисті ліси й чагарники лежать на півночі та північному заході материка, де формуються на коричневих ґрунтах. рослини добре пристосувалися до сухого літа: мають тверде листя й колючки, що випаровують мало вологи. тут ростуть африканські види дуба й бука, дика маслина, суничне дерево, карликові пальми. найцінніші породи дерев, як-от ліванський кедр, вирубано, а на їхньому місці ростуть чагарники.

про вертикальну поясність гір африки. у горах африки чітко простежується вертикальна поясність: з підняттям угору ліси змінюються саванами, які ще вище поступаються лукам. на вершинах гір, розташованих навіть на екваторі, лежать багаторічні сніги.

тлантичний океан займає подовжений, S-подібний басейн, що ться поздовжньо між Європою та Африкою на сході та Америками на заході. Як один із компонентів взаємопов'язаного Світового океану, він пов'язаний на півночі з Північним Льодовитим океаном, з Тихим океаном на південному заході, Індійським океаном на південному сході та Південним океаном на півдні (інші визначення описують Атлантичний океан, як розширення на південь до Антарктиди). Екваторіальна протитечія розділяє його на Північний Атлантичний та Південний Атлантичний океани близько 8-ї паралелі північної широти.[4]

Объяснение:

В России термин «политическая география» впервые (1720-е гг.) предложили профессора Санкт-Петербургской академии наук Х.-Н.Винцгейм и Г. В.Крафт. Позже его применял В. Н. Татищев, пользовался им и М. В. Ломоносов. В 1758—72 годы был опубликован первый учебник по политической географии, составленный И. М. Гречем и С. Ф. Наковальниным. В географических трудах, изданных в последней четверти XVIII века и в течение XIX века, во политической географии получили наибольшее отражение в сочинениях А. Н. Радищева, П. И. Челищева, К. И. Арсеньева, К. Ф. Германа и П. П. Семёнова-Тян-Шанского.

Для развития советской идеи в политической географии основополагающее значение наряду с произведениями К. Маркса и Ф. Энгельса имели труды В. И. Ленина «Развитие капитализма в России» (1899), «Новые данные о законах развития капитализма в земледелии» (1915), «Империализм, как высшая стадия капитализма» (1916), «Государство и революция» (1917) и др. В первом из названных трудов В. И. Ленин впервые научно обосновал деление России на экономические районы, во втором — деление США на промышленный Север, колонизуемый Запад и рабовладельческий Юг. В трудах Ленина экономический район показан как категория общественно-историческая, неразрывно связанная со производства материальных благ.

Большое значение для развития политической географии в СССР имели решения партийных съездов, конференций и пленумов ЦК КПСС, содержащие научный анализ мирового экономического и социально-политического развития.

Несколько основных исследователей в области советской и российской политической географии последних лет: Колосов В. А. (Институт географии РАН, Географический факультет МГУ), Лукьянов А. И., Туровский Р. Ф., Мироненко Н. С. (Географический факультет МГУ), Каледин Н. В., Аксёнов К. Э. (оба - СПбГУ). В их работах показано влияние политико-географического положения стран и районов на расселение населения, развитие и размещение производительных сил. Изучение политической карты мира велось с учётом разделения мира на группы стран: социалистические, развитые капиталистические, развивающиеся (с выделением среди последних стран социалистической ориентации). Советские географы обычно рассматривали политическую географию как неотъемлемую составную часть экономической географии; некоторые учёные считают политическую географию самостоятельной географической дисциплиной, связанной с экономической географией.

Некоторые буржуазные учёные нередко отрывают политическую географию от экономической географии, что неизбежно ведёт к игнорированию и даже искажению социальной сущности географии.

Объяснение: