Сделайте выводы: оцените - положение великобритании, выявив его положительные и отрицательные черты влияния на особенности структуры хозяйства и уровень развития страны.

Ведущим сектором британской экономики является сфера услуг (3/4 ВВП). Лидирующее положение в ней занимает её финансовая составляющая (27,7 % ВВП), определяющая специализацию страны в системе международных экономических отношений. Британия осуществляет 10 % мирового экспорта услуг — банковских, страховых, брокерских, консультативных, а также в области компьютерного программирования.

Вторая по значимости отрасль британского хозяйства — промышленность (18,6 % от ВВП) представлена двумя подотраслями: горнодобывающим производством (2,2 % ВВП) и обрабатывающей промышленностью (14,7 % ВВП). Машиностроение и транспорт, промышленные товары и химикаты являются основными статьями экспорта Великобритании.

На сельское хозяйство, которое удовлетворяет порядка 2/3 внутренних потребностей в продуктах питания, приходится всего лишь 1 % ВВП, строительство (6,1 %)[9].

Начиная с 1970-х годов, добыча нефти не только позволила сократить импорт нефтепродуктов, но и принесла существенную прибыль в торговле. British Petroleum является крупнейшей промышленной корпорацией Великобритании и занимает второе место в Европе, уступая лишь Royal Dutch Shell.

Страна импортирует в 6 раз больше промышленных товаров, чем сырья. Самым значительным её экспортёром являются США. Семь из десяти ведущих поставщиков товаров в Великобританию — страны ЕС.

Горные породы

Все многообразие земных ландшафтов сформировалось под влиянием трех основных факторов: твердости горных пород, составляющих поверхность суши, их структуры и сил природы, постоянно изменяющих очертания поверхности.

Относительная крепость (твердость) горных пород - это их сопротивляться механическому разрушению. Многие магматические и метаморфические породы обладают высокой твердостью, поскольку состоят из кристаллов. Например, такая кристаллическая магматическая порода, как гранит, часто залегает на поверхности в горных районах благодаря сопротивляемости к эрозии. Гранит образовался из расплавленной магмы, остывшей и затвердевшей в недрах Земли, и обнажился в результате выветривания более рыхлых пород, залегавших над нею.

Вулканические породы, включая застывшую лаву и пепел, обычно разрушаются намного быстрее гранита. Часто от потухшего вулкана остается лишь его некк - своего рода труба, по которой магма выходила на поверхность.

Осадочные породы также бывают разной твердости. Так, породы, образовавшиеся из глин, неустойчивы и быстро смываются. Поэтому они часто образуют долины между обнажившимися песчаниками и известняками. Кристаллические, или горные, известняки противостоят эрозии и часто образуют крутые утесы. Этот вид известняка покрывает подстилающие рыхлые породы у Ниагарского водопада в Северной Америке. Мел, слабо кристаллизованный вид известняка, менее устойчив. Поэтому меловые холмы обычно бывают пологими.

 

Относительная крепость (твердость) горных пород — это их сопротивляться механическому разрушению. Многие магматические и метаморфические породы обладают высокой твердостью, поскольку состоят из кристаллов. Например, такая кристаллическая магматическая порода, как гранит, часто залегает на поверхности в горных районах благодаря сопротивляемости к эрозии. Гранит образовался из расплавленной магмы, остывшей и затвердевшей в недрах Земли, и обнажился в результате выветривания более рыхлых пород, залегавших над нею.

Вулканические породы, включая застывшую лаву и пепел, обычно разрушаются намного быстрее гранита. Часто от потухшего вулкана остается лишь его некк — своего рода труба, по которой магма выходила на поверхность.

Осадочные породы также бывают разной твердости. Так, породы, образовавшиеся из глин, неустойчивы и быстро смываются. Поэтому они часто образуют долины между обнажившимися песчаниками и известняками. Кристаллические, или горные, известняки противостоят эрозии и часто образуют крутые утесы. Этот вид карбоната кальция покрывает подстилающие рыхлые породы у Ниагарского водопада в Северной Америке. Мел, слабо кристаллизованный вид карбоната кальция, менее устойчив. Поэтому меловые холмы обычно бывают пологими.

літосферні плити знаходяться у постійному русі, пересуваючись по шару астеносфери від зон розтягу (серединно-океанічні хребти) до зон стиску (зони Беньофа, зони всмоктування). Тут літосферні плити зіштовхуються між собою, насуваються або підсуваються під континент. Крім того, вони можуть зміщуватися одна відносно одної вздовж трансформних розломів.

Оскільки межами літосферних плит є дуже глибокі розломи, які доходять до астеносфери, то краї плит вирізняються значною рухомістю. Саме тут найчастіше при пересуванні однієї плити відносно іншої виникають землетруси, а по розломах підіймається до поверхні розплавлена речовина астеносфери, тобто вивергаються вулкани. 

Ці рухомі частини літосфери називають поясами складчастості. В рельєфі, тобто на поверхні планети, вони виражені горами. Тому, як правило там на суходолі, де знаходяться великі гірські системи, активно вивергаються вулкани та часті землетруси знаходяться краї літосферних плит. На дні Океану межі плит проходять по серединно-океанічних хребтах або по глибоководних жолобах, які також вирізняються підвищеною рухливістю.

В середині літосферних плит навпаки не відчуваються сильні землетруси та немає вивержень вулканів. Це відносно стійкі ділянки літосфери – платформи (з франц. – плоска форма). В рельєфі вони відповідають рівнинам.

Вчені виділяють 9 великих літосферних плит і близько 20 малих (мал.). Межі плит далеко не завжди співпадають з узбережжями материків та океанів. Серед великих плит розрізняють 6 материкових і 3 океанічних. Материкові плити займають не лише самі материки, але й прилеглі до них частини океанів. Під ними існує земна кора, як материкового, так і океанічного типів. Великими материковими плитами є Африканська, Індо-Австралійська, Антарктична, Південноамериканська, Північноамериканська та Євразійська. Власні великі океанічні літосферні плити має лише Тихий океан. Тут виділяють такі плити: Тихоокеанська, Наска та Кокос. Під ними присутня лише тонка земна кора океанічного типу. Інші океани лежать на сусідніх материкових літосферних плитах. 

Оскільки межами літосферних плит є дуже глибокі розломи, які доходять до астеносфери, то краї плит вирізняються значною рухомістю. Саме тут найчастіше при пересуванні однієї плити відносно іншої виникають землетруси, а по розломах підіймається до поверхні розплавлена речовина астеносфери, тобто вивергаються вулкани. 

Ці рухомі частини літосфери називають поясами складчастості. В рельєфі, тобто на поверхні планети, вони виражені горами. Тому, як правило там на суходолі, де знаходяться великі гірські системи, активно вивергаються вулкани та часті землетруси знаходяться краї літосферних плит. На дні Океану межі плит проходять по серединно-океанічних хребтах або по глибоководних жолобах, які також вирізняються підвищеною рухливістю.

В середині літосферних плит навпаки не відчуваються сильні землетруси та немає вивержень вулканів. Це відносно стійкі ділянки літосфери – платформи (з франц. – плоска форма). В рельєфі вони відповідають рівнинам.

Вчені виділяють 9 великих літосферних плит і близько 20 малих (мал.). Межі плит далеко не завжди співпадають з узбережжями материків та океанів. Серед великих плит розрізняють 6 материкових і 3 океанічних. Материкові плити займають не лише самі материки, але й прилеглі до них частини океанів. Під ними існує земна кора, як материкового, так і океанічного типів. Великими материковими плитами є Африканська, Індо-Австралійська, Антарктична, Південноамериканська, Північноамериканська та Євразійська. Власні великі океанічні літосферні плити має лише Тихий океан. Тут виділяють такі плити: Тихоокеанська, Наска та Кокос. Під ними присутня лише тонка земна кора океанічного типу. Інші океани лежать на сусідніх материкових літосферних плитах.