. Главной сельскохозяйственной культурой в России является: а) рожь в) пшеница б) ячмень г) овес 2. Ареал рас виноградарства: а) Северо-Западный эконом. район в) Северо-Кавказский б) Дальневосточный г) Северный экономический район 3. К крупяной зерновой культуре относится: а) лен-долгунец в) пшеница б) картофель г) гречиха 4. В России практически везде, где живут люди, выращивают: а) лён в) картофель б) яровую пшеницу г) сою 5. Специализация этой зоны - молочное скотоводство, земледелие очаговое на юге: а) пустыня и полупустыня в) лес и лесостепь б) лесостепь и степь г) тайга 6. Отрасль животноводства, размещающаяся во всех регионах страны: а) оленеводство в) овцеводство б) молочное скотоводство г) птицеводство 7. Отрасль пищевой промышленности, использующая переработанное сырье: а) чаеразвесочная в) сахарная б) консервная г) маслодельная 8. Какая отрасль легкой промышленности ориентирована преимущественно только на потребителя? а) льняная в) шелковая б) обувная г) шерстяная

Важнейшей зерновой культурой в России является пшеница

Объяснение:

В

В

В

В

Б

А

А

А

Это все ответа на этот тест

Объяснение:

Дальний Восток занимает самую восточную часть России, включая острова Новосибирские, Курильские, Сахалин. Это самый большой район России, площадь — 6,2 млн. км2. Состав: 10 субъектов федерации — Амурская, Камчатская, Магаданская, Сахалинская области, Приморский, Хабаровские края, республика Якутия (Саха), Европейская автономная область, Чукотский и Корякский АО. ЭГП своеобразное. Дальний Восток очень удалён от основных экономических районов страны, связь с ними затруднена из-за плохой транспортной обеспеченности. С другой стороны район имеет широкий выход к морям Северного Ледовитого и Тихого океанов, морскую границу с США и Японией, сухопутную — с Китаем и Кореей, то есть выгодное внешнеторговое положение, являясь связующим звеном между Россией и странами Азиатско-Тихоокеанского региона

Африка є третім за площею регіоном світу й займає 20,4 % поверхні суходолу. Його площа становить 30,3 млн км². Населення регіону неухильно зростає. За його кількістю Африка поступається лише Азії. Там проживає 1,25 млрд осіб, тобто понад 16,6 % населення світу. Разом з тим у регіоні виробляється лише 2,9% ВВП світу. Усі суверенні країни Африки є членами ООН.

Економіко-географічне положення (ЕГП) країн Північної та Тропічної (на південь від Сахари) Африки є суттєво різним. На економічний розвиток Північної Африки найбільший вплив чинить наближеність до розвинутих країн Європи та транзитне транспортно-географічне положення на перетині морських шляхів з Європи до Азії. Середземне та Червоне моря відокремлюють північну частину Африки від Європи та Західної Азії. Особливо поліпшилося транспортно-географічне положення регіону після відкриття Суецького каналу. Великі морські порти працюють у Єгипті (Александрія, Порт-Саїд) та Марокко (Танжер).

ЕГП країн Тропічної Африки є менш вигідним. Вони відділені значними морськими та Сахарою від економічно розвинутих регіонів світу. Більшість країн мають широкий вихід до морів або океанів. Універсальні морські порти-велетні (вантажообіг яких – понад 50 млн тонн на рік) існують лише у Південно-Африканській Республіці (Річардс-Бей, Дурбан). Водночас 16 країн є континентальними. Це суттєво стримує їхній економічний розвиток.

Майже усі країни Африки є союзниками в організації Африканський Союз (АС). Основними цілями організації є забезпечення в Африці демократії, прав та стабільної економіки, припинення всіх міждержавних конфліктів і створення ефективного спільного ринку. Серед пріоритетних планів Африканського Союзу – введення єдиної валюти (афро) та створення спільних збройних сил. Африканські країни-експортери нафти є членами організації ОПЕК.

Водночас для розвинутих країн Європи, США, Китаю, Індії важливими чинниками їх подальшого економічного розвитку та збереження геополітичного впливу у ХХІ ст. є проникнення на африканські ринки та інтеграція з їх національними економіками. Необхідність співпраці з Африкою зумовлюють як ресурсний, так і геополітичний складники, а також ринки збуту продукції та послуг.

Райони збройних конфліктів

Важким спадком епохи колоніалізму залишаються в Африці територіальні та міжетнічні конфлікти, що виснажують і без того бідні бюджети країн. Характерною ознакою політико-географічного положення Африканського регіону є наявні райони збройних конфліктів. За їх загальним числом Африка опинилася на 1-му місці в світі. За останні півстоліття в регіоні сталося 186 державних переворотів, 26 великомасштабних воєн й незліченна кількість різного роду конфліктів меншого масштабу, а кількість загиблих перевищила 7 млн. Окрім того, Африка – це єдиний район світу, де число конфліктів рік від року не лише не зменшується, а навіть зростає. За це Африку називають «киплячим континентом». При цьому більшість конфліктів відбувається у бідних і найбідніших країнах на тлі гострого дефіциту фінансових і матеріальних ресурсів, величезного зовнішнього боргу. Там часто при владі перебувають представники однієї з місцевих народностей, яка має привілейоване становище й дискримінує інші етнічні групи.

Прикладом країни з особливо затяжним конфліктом може слугувати Ангола, де збройна боротьба Національного союзу за повну незалежність Анголи (УНІТА) з урядом почалася ще в 1966 р., а закінчилася лише в 2002 р. У ході громадянської війни в Руанді, що спалахнула на міжетнічному підґрунті, людські втрати перевищили 1 млн осіб, ще 2 млн стали біженцями. В результаті громадянської війни зі складу Ефіопії у 1993 р. виокремилася Еритрея. Розпадом на дві країни завершилася у 2011 р. тривала війна, що її вели урядові війська Судану з народами південної частини країни, які виступають проти насильницької ісламізації. В останні роки відбулися політичні перевороти в ряді арабських країн Північної Африки (Лівія, Єгипет). В Алжирі уряд веде збройну боротьбу з Ісламським фронтом порятунку.

Територія Західної Сахари окупована Марокко. Її майбутнє підлягає врегулюванню згідно з відповідними рішеннями ООН.

.