Наибольшее число действующих вулканов сосредоточено на побережье

На побережье Тихого океана. На этих территориях происходят частые извержения, потому что под ними расположены стыки литосферных плит. При столкновениях плит образуются колебания, вызывающие землетрясения и извержения вулканов. Это происходит из-за движения нижних слоев мантии.

Виріс у родині вчителя гімназії Лева Рудницького. Якийсь час проживав у Тернополі, де працював батько. Тут навчався у державній гімназії до 1891 року.[3] Вищу освіту здобув в університетах Львова (де слухав лекції М. Грушевського, був його послідовником[2]),І. Шараневича, Л. Фінкеля, А. Ремана), підвищував кваліфікацію у Відні та Берліні. З 1899 року працював у львівських гімназіях.

У 1901 здобув ступінь доктора філософії, став членом Наукового товариства імені Шевченка. 1904 — брав участь у польових експедиціях Інституту географії А. Пенка та Геологічного інституту В. Уліга. Цього ж року отримав звання професора. 1908 — професор кафедри географії Львівського університету.

Співзасновник «Спортового товариства „Україна“» у 1911 році. Від 1914 року — член Надзірної ради Національного музею у Львові.

У 1919 польська окупаційна влада звільнила його з університету, емігрував до Відня (Австрія). 1920 — професор економічної географії Академії торгівлі у Відні. 1921 — професор географії та декан філософського факультету у Вищому педагогічному інституті ім. Драгоманова в Празі.

У жовтні 1926 емігрує до УРСР, де очолює кафедру топології і картографії Геодезичного інституту в Харкові. У 1927 — організатор і перший директор Українського науково-дослідного інституту географії і картографії, редактор «Вісника природознавства». Здійснив низку експедицій на Дніпро та Донбас. 1929 — керівник кафедри географії ВУАН, комісії краєзнавства, Музею антропології та етнографії імені Ф. Вовка.

Родился в семье учителя гимназии.Окончил Львовский университет, стажировался в Вене и Берлине.

С 1899 года преподавал , с 1908 г. профессор кафедры географии.

Ему принадлежат научные работы по геоморфологии, исторической социально-экономической географии, картографии, краеведению, общему землеведению.

В 1918—1919 гг. эксперт-советник правительства ЗУНР по вопросам экономики и политической географии. Готовил документы по геополитике для Парижской мирной конференции.

В 1919 году эмигрировал из Львова в Вену,  там работал профессором экономической географии Торговой академии.

В 1926 году переехал в СССР. С 1927 года заведующий кафедрой топологии и картографии Харьковского геодезического института. Организовал и возглавил в Харькове Украинский научно-исследовательский институт географии и картографии. Редактировал «Вестник природоведения», возглавлял ряд экспедиций в Донбасс, комиссию краеведения

Арестован в 1933 г. осужден на 5 лет.

Расстрелян 3 ноября 1937 г.

В 1965 году посмертно реабилитирован.