Распределите географические науки по отраслям:  палеогеография, география транспорта,   география почв, мелиорация, социология, геология. ​

Підприємства галузі розташовані на території всіх областей України, у містах Києві і Севастополі.Найбільші лісові масиви розташовані в Поліссі і Карпатах.ки малоцінної деревини і її відходів створено 25 цехів деревних плит. Найбільші з них — на ~57321 домобудівному комбінаті, Наддвірнянському лісокомбінаті, Київському і Черкаському деревообробних комбінатах і інших. Цеху твердих деревоволокнистих плит діють на Вигодському лісокомбінаті, Оржівському деревообробному комбінаті і Київському експериментальному комбінаті плитних матеріалів.

Виробництво фанери, у тому числі великого формату і водостійкої, зосереджено на підприємствах Карпатського регіону, Рівненської, Черкаської областей і Києва.

Меблева промисловість найбільш розвита у великих містах — Києві, Харкові, Дніпропетровську, Донецьку й інших. Значні меблеві центри сформувалися в межах лісопромислових районів, де зосереджені основні лісосировинні ресурси (Карпати, Житомирська, Львівська, Київська й інша області). Серед найбільш спеціалізованих меблевих підприємств — Ужгородський фанерно-меблевий комбінат, Івано-Франківська меблева фабрика, Дніпропетровський, Донецький, Чернівецький меблеві комбінати, меблевий комбінат «Стрий» і інші.

Складової галузі є лісозаготівельна промисловість. Свого розвитку вона досягла на території Закарпатської, Івано-Франківської і Чернівецької областей. Основні лісозаготівельні підприємства в цьому регіоні — держлісгоспи Держкомлісу і спеціалізовані підрозділи колишніх лісокомбінатів Мінпромполітики України. Заготівля і вивезення деревини здійснюються на промисловій основі цілий рік.

Лісохімічна галузь представлена такими спеціалізованими лісохімічними підприємствами, як Перечинський, Свалявський і Великобичковський лісокомбінати в Закарпатській області і Вигодський лісохімічний завод на Івано-Франківщині. На основі сухої перегонки деревини вони роблять деревне вугілля, оцтову кислоту, а також хімічну продукцію — карбомідні смоли, етилацитат, хімреагент для буравлення шпар тощо.

Земная кора –твердая оболочка планеты. Она имеет неоднородное строение, различную мощность и возраст. Земная кора – это твердый слой литосферы, оболочка, которая сформировалась на поверхности нижележащей сферы в результате остывания мантийного вещества. Первоначально это тонкая и очень пластична пленка из магматических горных пород; со временем, по мере остывания, мощность ее увеличивается, и на легко прогибающейся поверхности скапливаются осадочные породы. Так формируется первый тип земной коры – океанический. Земная кора этого типа имеет двухслойное строение: внизу магматический слой (или базальтовый), сверху осадочный; мощность океанической коры достигает 10-15 км. Земная кора располагается на поверхности астеносферы, вещество в которой находится в постоянном перемещении. На поверхности астеносферы эти потоки образуют активные зоны. там, где разогретые потоки, поднимаясь к поверхности расходятся, - образуются зоны растяжения. Тонкая, пластичная океаническая кора легко поддается сжатию и растяжению. Когда земная кора растягивается, она утончается и, в конце концов, , разрывается, обнажая астеносферу. В зону разрыва – рифт, поступает мантийное вещество, которое, застывая, образует новую, молодую магматическую пленку. В зонах растяжения литосферы происходит рождение молодой океанической земной коры, которая, оттекая от места разрыва , постепенно накапливает осадочный слой и становится более мощной и менее пластичной.

В зонах сжатия происходит деформация земной коры – она сминается в складки, поэтому утолщается. Земная кора, которая образовалась в зонах сжатия, имеет трехслойное строение, она жесткая и менее плотная, мощность 70-80 км. Такую земную кору называют материковой или континентальной . Состоит из осадочного, магматического и гранитного (метаморфического) слоев.

Зоны сжатия литосферы – геосинклинальные зоны. Здесь происходит качественно новое перерождение земной коры. В результате на ее поверхности образуется шов – складчатый пояс. Внешняя поверхность складчатого пояса представляет собой складчатую горную систему. А внутренняя зона переплавки и поглощения земной коры. По такой схеме осуществляется эволюция земной коры – от ее рождения в рифтовых зонах, через этап развития в качестве океанической, превращения в континентальную и исчезновение в геосинклинальных зонах.