Укажите верное утверждение о земной коре: 1.земная кора под материками и океанами имеет одинаковое строение. 2.самый древний слой земной коры-осадочный. 3.большинство вулканов на груницах литосферных плит.

третье утверждение будет верным

 

 

 

 

Болота возникают двумя основными путями: из-за заболачивания почвы или же из-за зарастания водоёмов. заболачивание может присходить по вине человека, например, при возведении и плотин для ставков и водохранилищ. заболачивание иногда вызывает и деятельность бобров.  непременным условием образования болот является постоянная избыточная влажность. одна из причин избыточной увлажнённости и образования болота состоит в особенностях рельефа — наличие низин, куда стекаются воды осадков и грунтовые воды; на равнинных территориях отсутствие стока — все эти условия приводят к образованию торфа. торф ранее использовался (и ограниченно используется) как горючий материал. в конце лета, когда торфяники несколько подсыхают может начаться их возгорание (например, от молнии), в результате которого в почву минеральные вещества, столь необходимые болоту. но также создаётся и обстановка для близлежащих населённых пунктов. торфяные часто загрязняют воздух в ленинградской области, в том числе в санкт-петербурге, и других регионах севера и северо-запада страны. 

Так само як і євразія, північна америка має чотири з шести світових грунтово-біокліматичних поясів, з яких арктичний і бореальннй охоплюють північну, найбільш розширену частину континенту (до 50°пн.        далі на південь широтна зональність спостерігається в північній америці лише на схід від міссісіпі. у центральній частині континенту грунтові зони мають меридіональне простягання. від міссісіпі на захід одна одну змінюють такі зони: бурих лісових грунтів і субтропічних червоноземів, чорноземновидних грунтів прерій, чорноземів, каштанових грунтів і сіро-бурих пустинних грунтів і сіроземів. в областях внутрішніх плато кордільєр трапляються великі масиви розвіюваних пісків і солончаків.        арктичний пояс охоплює острови канадського арктичного архіпелагу і тундрову зону на півночі континенту.        у межах острівної частини добре виявлена підзона арктичної тундри. більша частина островів канадського арктичного архіпелагу являє собою полярну й арктичну полігональну тундру з типовими для неї дерново-тундровими грунтами, які чергуються з широкими просторами, вкритими льодом, і кам'янистими осипами.        тундрові грунти характеризуються малою потужністю, низькими температурами, надмірною вологістю та оглеєністю.        на континенті тундрова зона, маючи широтне простягання, представлена підзоною тундри з типовими тундрово-глейовими грунтами і підзоною, лісотундри. у внутрішніх, найбільш сухих, частинах континенту південна межа тундри займає найбільш північне положення. так, у районі басейну річки маккензі вона проходить на широті 68–69°; у напрямі до узбереж тихого і атлантичного океанів південна межа тундри значно зміщується на південь. наприклад, східне узбережжя аляски зайняте тундрою на широті 54–55°, а на сході – в північній частині півострова лабрадор вона досягає широти 52–53°.        на південь, під хвойними лісами, тягнеться зона підзолистих ґрунтів. ця зона, як і тундрова, трохи зміщується на приокеанських узбережжях у південному напрямі, її західна частина має гірський характер.        південна межа зони підзолистих грунтів по тихоокеанському узбережжі спускається до 48–49°, а по атлантичному – до 45-46°. у внутрішніх частинах континенту – в штатах альберта, саскачеван – межа зони підзолистих грунтів проходить на широті 54-55°.        займаючи величезні простори північної америки, зона підзолистих грунтів у свою чергу поділяється на три підзони: глеєво-підзолистих, типових підзолистих і дерново-підзолистих грунтів.        підзолисто-глеєві грунти охоплюють майже всю північно-західну частину басейну річки маккензі, північну частину штату манітоба, онтаріо і західну частину півострова лабрадор. у цих районах близько від поверхні знаходиться багаторічна мерзлота, яка погіршує водопроникність грунтів і посилює їх ість. ось чому тут помітне чергування масивів глеєво-підзолистих грунтів з великими болотними просторами, де переважають торфово-болотні грунти.        підзона типових підзолистих грунтів займає більшу частину канадського щита – басейн р. саскачеван, південну частину штату манітоба та південну частину штату онтаріо, що прилягає до великих озер. підзолисті грунти кислі, бідні на гумус.        підзона дерново-підзолистих грунтів, яка розширюється в східному напрямі, в ландшафтному відношенні збігається з підзоною мішаних лісів. ця зона найбільш освоєна.        на південь від 50° пн. ш. і на схід від міссісіпі у так званій приатлантичній провінції також помітна широтна зональність грунтів. тут підзолисті грунти на південь змінюються бурими лісовими, які в свою чергу поступаються місцем субтропічним жовтоземам і червоноземам.        зона субтропічних чорноземів і жовтоземів (північна межа їх 35–37°, південна – 25–26°). червоноземи займають переважно підвищені і краще дреновані частини рельєфу, де нема застою води. низинні морські узбережжя і долини зниження зайняті переважно жовтоземами. особливо поширені жовтоземи на півострові флоріда.  подойдёт?