Дано массивы а1(n1, m1), a2(n2, m2), a3(n3, m3 сформировать одномерные массивы в1, в2, в3, каждый из которых состоит из 2-ух элементов. в первом из них количество положительных элементов массивов а1, а2, а3 соответственно, во втором количество отрицательных элементов массивов а1, а2, а3 соответственно. определение количества отрицательных и положительных элементов в исходном массиве и формирование одномерного массива осуществить в подпрограмме.

Язык не указан, поэтому запишу на универсальном языке. потом просто подставите в свой язык. x = длинна массива a1 y =  длинна массива a2 z =  длинна массива a3 цикл i от 0 до x:     если i< =0:           b1[0] =  b1[0] + 1     иначе:           b1[1] =  b1[1] + 1 цикл i  от 0 до y:     если i< =0:           b2[0] =  b2[0] + 1     иначе:           b2[1] =  b2[1] + 1 цикл i  от 0 до z:     если i< =0:           b3[0] =  b3[0] + 1     иначе:           b3[1] =  b3[1] + 1 вот и все. можно было объединить эти 3 цикла в один двойной цикл, однако это работает не во всех языках.

Программа работает при условии, что введённые числа целые. #include < iostream> #include < string> using namespace std; int main() {       string s,p;       char c[10000] = "";       int c,z;       double r = 1;       getline(cin, s);       s+=' ';       for(int i = 0; i< s.length(); i++)       {                       if(s[i] ! = ' '){                                 if(s[i] == '-'){z = -1; i++; }                                 else z = 1;                                 c = 0;                                 while((s[i] > ='0')& & (s[i] < = '9'))                                 {                                               c = c*10 + (s[i] - '0');                                               i++;                                 }                                 c = c*z;                                 r*=c;                                 itoa(c,c,10);                                 if (z == -1)                                 {                                             p+='(';                                             p+=c;                                             p+=')';                                 }                                 else p+=c;                                 p+="*";                       }       }       p[p. = '=';       int d,s;       p+=ecvt(r,4,& d,& s);       s = p;       cout < < s < < "\n";       system("pause");       return 0; }

ку:

ст  — це витвір мовленнєвого процесу, що відзначається завершеністю, об'єктивований у вигляді письмового документа, літературно опрацьований відповідно до типу документа, витвір, який складається із заголовка і ряду особливих одиниць (надфразових єдностей), об'єднаних різними типами лексичного, граматичного, логічного, стилістичного зв'язку, і має певну цілеспрямованість і прагматичну визначеність»[1]  (і.  р.  гальперін)(

«текст  — певна, з функціонально-смислового погляду упорядкована, група речень або їх аналогів, які являють собою, завдяки семантичним і функціональним взаємовідношенням елементів, завершену смислову єдність»[джерело? ]  (в.  в.  одинцов).

найістотнішими текстовими ознаками є (а.  п.  загнітко):

цілісність; зв'язність; структурна організованість; завершеність.

текст  — середній елемент схеми комунікації, яку можна уявити у вигляді триелементної структури: автор (адресант) → текст → читач (адресат). як серединний (проміжний) елемент комунікативного акту текст виявляє свою специфіку у кодуванні і декодуванні. щодо мовця (адресанта) текст є кодованою величиною, оскільки мовець кодує певну інформацію. для сприйняття вміщеної у тексті інформації читач повинен її декодувати (а.  п.  загнітко).

текст породжується мовцем, тим, хто пише, відповідно до його задуму, з потребою найкращого передавання змісту. текст редагується на етапі внутрішньої, мислиннєвої підготовки, а в письмовому варіанті  — також в процесі саморедагування, відповідно до стилістичних норм мови, комунікативної доцільності в кожній окремій ситуації.

у сучасному мовознавстві виділилися два підходи у лінгвістичних дослідженнях текстів:

функціональна типологія (соціальні функції й мета використання текстів) іструктурна типологія (внутрішня організація текстів) (м.  р.  львов)[джерело? ].

перший напрям значно відтворює традиційну для риторики класифікацію, що зближує типи мовлення (тексту) з жанрами: це розповідь, опис, роздум. інший, структурний, підхід («лінгвістика тексту») пов'язаний з виявленням, вивченням і моделюванням внутрішньотекстових зв'язків, причому вводиться поняття «компонента тексту» (абзацу, надфразної єдності, складного синтаксичного цілого тощо).

основні категорії тексту[ред.  •  ред. код]

текст, особливо художній, на думку а.  п.  загнітка, складний і багатоплановий, оскільки завданням його інтерпретації є вияв максимуму закладених у ньому думок і почуттів художника (автора). і тому тут доречно буде подати основні текстові категорії та розтлумачити їх.

цілісність  тексту пізнається через його взаємозв'язані категорії  — категорію членованості і категорію зв'язності. кожен компонент тексту характеризується відносною смисловою завершеністю.

формальну  зв'язність  тексту називають когезією (в.дреслер), зовнішньою злитістю (к.кожевнікова); змістову зв'язність  — когерентністю (в.дреслер), внутрішньою злитістю (к.кожевнікова), інтегративністю (і.  р.  гальперін) .

нерозривна єдність доцентрових і відцентрових сил у тексті виявляється у проспекції і ретроспекції (а.  п.  загнітко). ретроспекція насичена такими компонентами, як тематичні слова (пам'ять, спогад), граматичний час  — теперішній історичний, прислівники місця і часу («тоді», «там», «колись» тощо).

художній текст не існує без сформульованої ідеї твору (концепта), який є визначальною його категорією. ще одна категорія  —  модальність тексту  — є обов'язковою у художньому творі. поза нею текст як комунікативний елемент  — не існує. «модальність тексту починається ще до його створення: з першого акту авторського вибору  — теми і проблеми твору» (а.  п.  загнітко).

якщо розглядати текст як структуровану одиницю, необхідно зазначити про наявність текстових парадигм:

жанрова (жанр  визначає структурні особливості твору); функціонально-стильова (об'єднує тексти за функціональним спрямуванням); індивідуально-авторська (об'єднує всі твори одного автора).

інформативність тексту  — здатність тексту бути носієм завершеного повідомлення, передавати інформацію. інформативність як важлива властивість тексту характеризує кількість інформації, що міститься в ньому, її важливість і новизну.

засоби зв'язку в тексті[ред.  •  ред. код]

засобами зв'язку в тексті можуть бути такі елементи, що забезпечують єдність стилю:

змістові, логічні і психологічні зв'язки: єдність місця, часу, дійових осіб; зв'язок з минулим і майбутнім (єдність сюжету). літературні,  риторичні засоби  зв'язку: