Причины реформы народного просвещения 1803 года?

Образование   было  доступно  только  высшим  слоям  общества.  в россии  не  хватало  грамотных  людей.  идея  реформы:   сделать  образование  доступным низшим  слоям  общества.

своими знаниями народов месопотамии и ее соседей человечество обязано в первую очередь глиняной табличке.

на плодородной низменности между тигром и евфратом, в месопотамии, издавна жили шумеры — древнейший культурный народ мира.

у шумеров, как и у египтян, письменность первоначально была прерогативой писцов. вначале они пользовались грубым, пиктографическим письмом, изображая общий вид предмета, вернее его очертания. затем эти рисунки все более и более и превращались в группы клиньев. древнейшие надписи шумеров представляли собой документы хозяйственной отчетности (списки работников, описи стад, перечисления ремесленных изделий и т.

ассирийцы значительно клинопись, ее в определенную систему и окончательно перейдя к горизонтальному письму. ассирийцы и вавилоняне писали палочками из очищенного камыша на выделанной коже, на деревянных дощечках и на папирусе, который получали с приходившими из египта караванами, не говоря уже о надписях, высеченных на камне, металлических пластинах, сосудах и оружии.

однако основным материалом для письма оставалась глина. ее брали сырой, изготовляли плитки, похожие на подушечки или куски туалетного мыла. иногда эти плитки имели форму цилиндра.

Український народ має славу народу дуже музичного. українська пісня, здобула cобі визнання в цілому світі. подорож української капели, з хоровим співом у 1919 та наступних роках по європі та америці була загальним триумфом слов'янських хорів звичайно за українцями визнавалася першість. українські селяни, співаючи без усякої науки, керуючись вродженою музичністю, ніколи не співають в унісон, а зразу розбиваються на різні голоси і кожен веде свою партію. український церковний спів є, мабуть, одним із країцих у світі зі своїми стародавніми розспівами й новішими композиціями майстрів церковного співу, славних композиторів кінця xviii та початку xix ст. одним з видатних українських композиторів був микола лисенко. беспосередні учні і послідовники лисенка не виходили за межи тих, зрештою, провінціальних кордонів вокальної музики, в яких мимоволі замкнув українську музику лисенко. але українскі музики з цим обмеженням очевидно не могли миритися. коли безпосередні учні лисенка ще містилися в межах вокальної музики, то їхні сучасники, але учні інших чужинних шкіл, виразно вважали потрібним ті межі вокальності переступити. засвоїти українській музиці побіч вокальних осягнень також інструменталізм, а разом із тим засвоїти побіч малих і великі форми, всі роди симфонічної та камерної музики — фортепіанові та оркестрові,— одним словом, вивести українську музику на широку дорогу творчості у всіх галузях української музичної продукції, стало головним завданням сучасності. вже сучасники учнів лисенка, ті, що не в нього вчилися, зробили рішучий крок у тому напрямі. це були яків степовий (1883—1921) і п а в л о сениця (род. 1879). степовий — родом із харкова (справжнє прізвище — якименко), вихованець придворної капели, до якої попав змалку, а потім — петербурзької консерваторії, яку скінчив по класу теорії композиції римського-корсакова. в своїй творчості степовий теж головним чином тримався вокальної музики малих форм із пануванням мінору. такі його «барвінки» — серія солових співів, дуетів і тріо в звичайному для української музики мелодійному стилі, ліричного змісту. наступний крок у творчості степового — це збірник «пісні настрою» на слова олеся. це, власне, продовження «барвінків», але тут уже замість епіко-ліричної простоти приходять модуляція мелодійної лінії й досить вибагливі моменти гармонії. далі степовий написав досить багато романсів і взагалі солоспівів на слова різних поетів. але, не задовольняючись самою вокальною музикою, в якій він все ж повніше виявився, степовий дав уже серію фортепіанних творів камерного характеру, а саме невеличкі п'єси, як „ргеlude”, „іmpromtu”, „valse”, „menuette” тощо. правда, в цих речах чуються впливи то чайковського, то гріга, то різних модерністів, але важливо, що степовий не залишається чистим вокалістом, хоч із натури мав до того нахил.