Правильным является утверждение: 1.большевики поддержали корниловский мятеж 2.исполнительная власть на ii всероссийском съезде советов передавалась в снк 3.первое советское правительство возглавил троицкий л.д. 4.исполнительная власть на iii всероссийском съезде передавалась вскх

Початок XIX сторіччя в українській історії нагадував період так званого "сумерку" кінця XIV-початку XVI століть — Україна нібито й існувала — існувала земля, міста і села, народжувались і вмирали люди — і не існувала, оскільки про її державно-політичну самостійність, окремішність, в тогочасних умовах, на думку багатьох, не могло бути й мови. Втративши національну політичну еліту і залишки державності, розділена між двох континентальних імперій — Російської і Австрійської — вона, здавалося, була приречена. Це виглядало тоді як доконаний історичний факт. Після довгих років Руїни національно-державне відродження України не могло відбутися швидко. Кінець XVIII — початок XIX ст. на Наддніпрянській Україні були позначені майже цілковитим припиненням національного життя. Проте саме тут, на Лівобережній та Слобідській Україні, які територіально ближче знаходилися до Росії, продовжувала жити народна пам’ять про колишню славу козацьку, про Хмельниччину, про народну вольницю — Запорозьку Січ.

Варто зазначити, що процеси національного відродження кінця XVIII-початку XIX сторіч не стали явищем загальнонаціонального масштабу. І не лише тому, що вони, як зазначалось вище, охоплювали переважно територію колишньої Гетьманщини та концентровано виражали інтереси козацької старшини і її нащадків, але й тому, що не охопили в повній мірі навіть весь цей соціальний стан. Окрім козацько-старшинської державницької традиції та літературного процесу на демократичній етнічній основі, значний вплив на формування української політичної думки першої половини XIX сторіччя мала діяльність в Україні таємних товариств, не пов’язаних безпосередньо з українською справою, у першу чергу декабристів і масонів. Україна, поряд з Санкт-Петербургом, стала одним з основних центрів Руху декабристів: тут виникли і діяли дві досить потужні таємні організації — "Південне товариство" і товариство "Об’єднаних слов’ян", які напередодні повстання злилися.

Поняття "українське національно-культурне відродження" відображає процес становлення і розвитку культурно-освітнього та громадсько-політичного життя України протягом кінця 19 - початку XX ст. Українське національне відродження розпочалося на східноукраїнських землях в кінці XVUI ст. Воно стимулювалося, з одного боку, природними процесами загальнокультурного розвитку, з іншого -необхідністю протидії упосліджувальній політиці російського царизму. Тяжке політичне, соціально-економічне становище, культурний занепад викликали "захисну реакцію", що проявилася у цілому комплексі подій і явищ, які свідчили про засвоєння частиною інтелігенції і значне поширення в масах національної свідомості, активізацію українського національного руху в усіх його формах, як спочатку культурницько-просвітніх, так згодом і політичних, про розвиток усіх галузей культурного життя українців.Втративши будь-яку надію на державне опертя і підтримку в процесах культурного розвитку, діячі української культури були поставлені в умови постійного доведення чинності національної культури в її суто етнічному розумінні. Етнографізм за цих обставин мусив стати і став визначальною рисою формування нової української культури. Пізніше це мало свої негативні наслідки у галузі виховання національної еліти і в справі політичної реалізації національних прав українців, однак прийнятної альтернативи етнографізму протягом довгого часу просто не було.

Средняя Азия — географическое понятие, которое сложилось в дореволюционный период для Русского Туркестана, в пределах которого располагались Туркестанское генерал-губернаторство (в составе Закаспийской, Самаркандской, Семиреченской, Сырдарьинской и Ферганской областей), а также вассальных Бухарского эмирата и Хивинского ханства. В послереволюционный период было произведено национально-территориальное размежевание этих территорий. В результате процесса размежевания, который продлился с 1925 по 1936 год, в составе СССР были образованы четыре союзных республики (Киргизская ССР, Узбекская ССР, Таджикская ССР, Туркменская ССР), которые составили Среднеазиатский экономический район (к нему также применяли обобщённое определение «республики Средней Азии»); часть территории прежних среднеазиатских владений Российской империи при национально-территориальном размежевании была включена в состав Казахской ССР, составив южную часть этой союзной республики, однако в советский период Казахстан не считался частью Средней Азии, регион, представляющий совокупность этих союзных республик, именовали «Казахстан и Средняя Азия». В постсоветский период союзные республики Средней Азии обрели статус независимых государств: Киргизия, Таджикистан, Туркмения и Узбекистан.

Восточный Туркестан (ныне это Синьцзян-Уйгурский автономный район), исторически тесно связанный со среднеазиатским регионом, не включается в понятие «Средняя Азия» так как входит в состав Китая.

Этот огромный регион расположен между Каспийским морем на западе и Памиром на востоке, между горами Копетдага и Гиндукуша на юге и низовьями Амударьи и Сырдарьи на севере. В физико-географическом и климатологическом отношении в её состав входят плато Устюрт, Туранская низменность и частично горы: Копетдаг, Памиро-Алай, Тянь-Шань, Джунгарский Алатау, Саур и Тарбагатай.

В географической и исторической научной литературе за ним уже давно укрепилось название Средняя Азия. Взамен ему в начале 1990-х годов вводится новое — Центральная Азия, которое все больше внедряется как в научную литературу, так и в повседневную практику. Зачастую, особенно с начала XXI века, эти названия существуют параллельно, что вносит большую путаницу в понимание конкретного содержания территории, ибо под Центральной Азией в отечественной науке всегда понималась территория Казахстана, Алтая, Монголии, Восточного Туркестана, Западного Китая и Тибета, то есть тот регион, который в европейской науке именуют «Inner Asia»