Определите роль корсаров в установлении морского господства ? .

Возможно их власть заключалась в контроле торговых и продовольственных судов причиняя гос-ву или отдельным районам дикие неудобства и была вынуждена принять меры или конт-меры против них )

Князь володимир мономах (на київському престолі панував від 1113 р. до 1125 р.) – одна з найвидатніших постатей свого часу. він був онуком ярослава мудрого. від свого батька перейняв володимир замилування до книжок, до освіти. його матір'ю була грецька царівна, донька цісаря константина іх мономаха. залишив по собі світлу пам'ять як розумний князь і добрий організатор. поруч із тим володимир мономах – це приклад доброго, справедливого християнського володаря, що не дозволяє сильнішим кривдити слабших, що велить опікуватися бідними, вдовами і сиротами, що вважає священним обов'язком бути гостинним, а в житті керується християнської любові та моралі. своє "повчання дітям” князь володимир написав у досить поважному віці, однак адресував його не лише дітям, а й усім нащадкам князівсько-боярського стану, про що пише він сам: «діти мої або хто інший, слухаючи мою грамотицю, не посмійтеся з неї, а прийміть її до свого серця, і не лінуйтеся, а щиро трудіться». володимир мономах вважав, що виховувати дітей слід на позитивних прикладах батьків, дідів. одним із основних засобів виховання князь вважав освіту: «що вмієте, того не забувайте, а чого не вмієте, того навчайтесь, — як батько мій, дома сидячи, знав п'ять мов, через те й честь йому була в інших країнах..». повчання володимира мономаха – визначна пам’ятка педагогічної літератури. великий князь радить своїм дітям любити батьківщину, захищати її від ворогів, бути хоробрим, трудитися, бути гуманними, чуйним до людей, поважати старших, жаліти дітей, сиріт, поважати жінок: “перш за все не забувайте убогих, а яко можете, по силі годуйте їх і подавайте сиротам. і вдову захистіть, не дайте сильним губити людину. хто б не був, правий чи винний перед вами, не вбивайте і не веліть убивати його; якщо і завинив хто в смерті, не губіть християнської душі. якщо ж вам доведеться цілувати хрест перед братами своїми або перед будь-ким, то перше спитайте свого серця, на чому ви зможете стояти твердо, і тільки тоді цілуйте, а поклявшись, не переступайте клятви, бо загубите душу свою. ніколи не майте гордощів у своєму серці і в розумі, а скажіть: сьогодні живий, а завтра помру; смертні ми. старих шануйте, як батька, а молодих, яко братів …при старших годиться мовчати, премудрих слухати, старшим підкорятися, з рівними і молодими мати згоду і бесіду вести без лукавства, а щонайбільше розумом вбирати. не лютувати словом, не ганьбити нікого в розмові, не сміятися багато. очі тримати донизу, а душу вгору. в домі своєму не ледачкуйте… брехні остерігайтесь і пияцтва, і облуди, від того душа гине і тіло». торкаючись питань морального виховання дітей, князь володимир у “повчанні” багато уваги приділяє нормам і правилам поведінки людини. він дійшов висновку, що особиста поведінка дорослих в межах цих норм є критерієм вихованості… у свою чергу етикет, манера, тон поведінки перебувають у прямій залежності від моральних вправ. «…куди б не прийшли і де б не зупинилися, напійте і нагодуйте нужденного. найбільше шануйте гостя, звідки 6 він до вас не прийшов: простий чи знатний, чи посол; якщо не можете пошанувати його дарунком, то пригостіть його їжею і питвом, бо він, мандруючи далі, прославить вас у всіх землях доброю чи злою людиною. якщо забуваєте про це, то частіше заглядайте в мою грамотицю: і мені не буде соромно, і вам буде добре…”.

державоутворення для населення українських земель хронологічно незбіглося з формуванням їх. нації. і формально, і об’єктивно це незалежніпроцеси. більше того, зникнення (а фактично ліквідація) основнихелементів середньовічної етнічної державності на україні як наслідокцентралізаторської політики царизму, особливо петра і й катерини ii,відбувається водночас з появою у надрах народності первісних ознакбуржуазної нації. та, як це не парадоксально на перший погляд, безрозгляду феодальної держави (хоча б у загальних рисах) не можна в усійповноті усвідомити потенційні можливості українців при збереженні своєїнаціональної самобутності, забезпеченні власного існування як. етносу. вперіод виникнення нації традиції усього попереднього розвиткупродовжували позначатись на багатьох сферах духовного життя місцевогонаселення, навіки відкладалися у людській пам’яті.

і все ж історичні реалії були такими, щоб українська феодальнадержавність з яскраво вираженими етнічними рисами у середині xvii ст.існувала уже в завершеному вигляді (це не суперечить тому факту, щоокремі органи іння ще формувалися або не були законодавчезакріплені) *. народна ініціатива в один із найскладніших і переломнихетапів історії створила життєздатний суспільно-політичний організм, якийстав важливим засобом у справі мобілізації всіх сил для відсічіпольсько-шляхетської експансії та об’єднання (як передбачалося) україниз росією. разом із тим не можна ігнорувати соціальний характерукраїнської держави, яка стала надійним інструментом проведення політикикозацької старшини і придушення антифеодальних виступівселянсько-козацьких мас.

нарешті ще одне питання, яке потребує якнайпильнішої уваги і виваженогорозгляду. йдеться про подальший розвиток державності на україні після1654 р. відомо, що царський уряд визнав якнайширшу автономію українськихземель у складі росії («березневі статті» 1654 р), однак юридична нормав цьому випадку докорінним чином відрізнялася від реального життя.існування автономних прав україни, закріплених політичними актамигетьмана з царськими урядовцями, не могло бути ні довготривалим, німіцним, і справа тут не тільки у «злодійстві» та «підступності»російських царів чи «безхарактерності» та «слабовольності» українськихгетьманів, а й у впливі об’єктивних історичних факторів. саме життядосить часто вносило свої корективи та зміни. так, у xviii ст.збільшення населення на запоріжжі й ускладнення в зв’язку з цим функційіння та суду зумовили появу тут нових