Украина в годы хрущевской "оттепели "

Хрущёвская оттепель  — неофициальное обозначение периода в    после смерти  и.  в.  сталина  (середина  1950-х  — середина  1960-х годов). характеризовался во внутриполитической жизни осуждением культа личности сталина, репрессий 1930-х гг.,  либерализацией  режима, освобождением политических заключенных, ликвидацией гулага, отказом власти от решения внутренних споров путем насилия, ослаблением  тоталитарной власти, появлением некоторой  свободы слова, относительнойдемократизацией  политической и общественной жизни, открытостью  западному миру, большей свободой  творческой деятельности. название связано с пребыванием на посту  первого секретаря цк кпсс  н.  хрущёва  (1953—1964).с укреплением у власти хрущёва «оттепель» стала ассоциироваться с осуждением  культа личности  сталина. вместе с тем, в 1953-55 годах сталин ещё продолжал официально почитаться в как великий лидер; в тот период на портретах они часто изображались вдвоём с лениным. на  xx съезде кпсс  в  1956 году  н.  с.  хрущёв сделал доклад «о культе личности и его последствиях», в котором были подвергнуты критике  культ личности сталина  и  сталинские репрессии, а во внешней политике был провозглашён курс на «мирное сосуществование» с капиталистическим миром. хрущёв также начал сближение с  югославией, отношения с которой были разорваны при сталине. в целом, новый курс был поддержан в верхах партии и соответствовал интересам номенклатуры, так как ранее даже самым видным партийным деятелям, попавшим в опалу, приходилось бояться за свою жизнь. многие выжившие политические заключённые в и странах социалистического лагеря были выпущены на свободу и  реабилитированы. с 1953 года были образованы комиссии по проверке дел и реабилитации. было разрешено возвращение на родину большинству народов,  депортированных  в  1930-е—1940-е  гг. на родину были отправлены десятки тысяч    и японских военнопленных. в некоторых странах к власти пришли относительно либеральные руководители, такие как  имре надь  в  венгрии. была достигнута договорённость о государственном нейтралитете  австрии  и выводе из нее всех оккупационных войск. в  1955  г. хрущёв встретился в  женеве  с  президентом  сша  дуайтом эйзенхауэром  и главами правительств  великобритании  и  франции. вместе с тем, десталинизация чрезвычайно  негативно повлияла  на отношения с маоистским китаем. кпк осудила десталинизацию, как ревизионизм. в 1957 году  президиум верховного совета   запретил присвоение и имён партийных деятелей при их жизни.

акт Молотова-Ріббентропа від 23 серпня 1939 р. про ненапад між СРСР та Німеччиною став політико-юридичною базою для розвитку радянсько-німецьких відносин у 1939–1941 рр. Дружба двох диктаторів тривала з осені 1939 р. до весни 1940 р.

Політичне співробітництво

Наприкінці вересня 1939 р. у Москві відбулись радянсько-німецькі переговори, на яких остаточно була вирішена доля Польщі. На пропозицію Й. Сталіна сторони переглянули сфери своїх інтересів у Європі, дещо змінивши підписану попередньо серпневу угоду. 28 вересня 1939 р. міністр закордонних справ Третього Рейху Йоахім фон Ріббентроп та народний комісар закордонних справ СРСР В’ячеслав Молотов підписали Договір про дружбу та кордон, який доповнював укладений 23 серпня пакт Молотова-Ріббентропа. Документ закріпив низку угод між двома диктаторами – Гітлером та Сталіним, та визначив територіальний розподіл Польщі. В результаті розподілу ІІ Речі Посполитої 48,6% її території (189 тис. кв. км.) з 69% населенням (20 млн 260 тис.) окупували німці, а решту – 51,4% території з 37,1% населенням поглинув Радянський Союз.  

У секретних статтях документу був врегульований обмін біженцями між СРСР та Німеччиною, уточнювалися сфери впливу. Внаслідок пакту Молотова-Ріббентропа Люблінське і східна частина Варшавського воєводства (до річки Буг) мали потрапити до радянської сфери впливу, проте під час бойових дій вони опинилися у німецькій окупаційній зоні. В обмін на ці землі Берлін погодився передати до СРСР Литву. За наслідками договору, після висунення відповідного ультиматуму 15 червня 1940 р., Кремль анексував Литву.  

В окремому таємному протоколі було визначено ставлення сторін до польського питання. Зокрема, Німеччина відмовилася від своїх планів щодо утворення «серединної польської держави» на окупованих нею територіях. Країни узгодили, що будуть поборювати у будь-яких формах польську пропаганду та рух Опору.

Перед від’їздом з Москви Й. Ріббентроп урочисто заявив радянській пресі, що «німецько-радянська дружба встановлена остаточно» і що обидві країни бажають, щоб «Англія та Франція припинили беззмістовну та безперспективну боротьбу проти Німеччини», а якщо у цих двох країнах «візьмуть верх підпалювачі війни, то Німеччина та СРСР знають, як відповісти на це зло». Міністр закордонних справ Третього Рейху також відзначив, що «переговори відбувалися в особливо дружній та чудовій атмосфері» і додав, що особливо його вразив «сердечний прийом» Сталіна  та Молотова.

Відразу після закінчення окупації Польщі, Німеччина почала «мирний наступ» на Англію та Францію, пропонуючи розпочати переговори. Радянський Союз відразу включився в цю кампанію, оголосивши Англію та Францію агресорами. В. Молотов назвав абсурдом війну під гаслом боротьби проти німецького фашизму. Комуністичним партіям у цих країнах через Комінтерн надійшла інструкція з Москви критикувати свої «плутократичні» уряди та закликати їх укласти «почесний мир» з Берліном. Одночасно з нацистською пропагандою радянська преса почала переконувати США не вступати у війну на боці Великої Британії.

Під час виступу  31 жовтня на засіданні Верховної Ради СРСР В. Молотов наголосив на закінченні етапу «ненормальних відносин» між СРСР та Третім Рейхом і вказав на необхідність принципово інакшого трактування терміну «агресія» та «агресор» у нових  міжнародних умовах. Відтак у своїй політиці Німеччина, начебто, виступала за «якнайшвидше закінчення війни та укладення миру», тоді як Англія та Франція хотіли продовжувати воєнні дії і були проти підписання миру. Світові нібито загрожували «плутократичні» уряди в Лондоні та Парижі, а не войовничий Берлін чи Москва. Війна проти гітлеризму була охрещена «злочинною» та «імперіалістичною», породженою колоніальною сутністю західних демократій. Співучасть СРСР у розчленуванні Польщі була названа «політичною підтримкою Німеччини в її устремліннях до миру». Нарком закордонних справ підкреслив, що радянсько-німецькі відносини побудовані «на міцній базі взаємних інтересів».

У своєму виступі в рейхстазі 6 жовтня 1939 р. рейхсканцлер А. Гітлер також говорив про «щасливу співпрацю» Німеччини та СРСР щодо ліквідації «вогнищ війни та забезпечення безпеки народів» і наголосив на спільних інтересах країн на Сході Європи.  

Объяснение:

Древняя Греция представляла собой страну классического рабства. Закономерности рабовладельческого общества, присущие всем другим странам древнего мира, выражены были в Греции ярче, определеннее, последовательнее. Государство здесь возникло в чистом виде без какого-либо насильственного влияния извне. За довольно короткий период (примерно с VIII по VI вв. до н. э. ) Греция преодолевает основные ступени развития государства: царский период, его падение, господство аристократии, борьба с нею демоса, тирания, как переходная ступень к демократии. 

Демократия в Греции была наиболее развитой и лучшей формой государственного строя, установленной в этой стране до момента полного покорения Греции Риму. Особая заслуга в этом принадлежит Эфиальту и Периклу, которые своими реформами добились того, что сегодня в качестве главного достоинства Афинской демократии мы отмечаем ее непосредственный характер, поскольку верховный орган управления – Народное собрание – состояло из тех граждан, которые так или иначе влияли на ход политических дел, непосредственно участвовали в разрешении всех во Древний Рим качественно отличался от Греции даже причинами образования государства. Наиболее научно-обоснованной теорией считается та, которая утверждает, что государство в Риме возникло из-за множественных факторов, но, прежде всего, это непосредственный итог борьбы плебеев с патрициями за уравнивание плебса в политических и гражданских правах с аристократами. 

Необходимо сказать, что и установление в Римском государстве республики – это результат длительного процесса демократизации общественно-политического строя; то, за что всегда выступал городской и сельский плебс. 

Хотелось бы заметить, что различия между Грецией и Римом основываются главным образом, на уровне менталитета. По словам Н. Кареева уже в древности понимали различие между национальным гением греков и римлян. Преобладающей чертой первых является творчество в сфере художества и поэзии, науки и философии, преобладающей чертой других – творчество в области государственного управления. «Словом, грек и римлянин – это антитезы идеализма и рационализма, стремления к истине и красоте и стремления к пользе и пригодности, теоретической мысли и практической деятельности, поэзии и прозы, религии, как миросозерцания, и религии, как государственного установления».

Греция родилась и умерла разделенной: у греков не было тех свойств характера, той практичности в поведении, которые позволили римлянам создать прочное государство и подчинить ему такую массу самых разнородных земель. Между греками никогда не было единодушия, даже в тот момент, когда Дарий и Ксеркс вторгаются в их страну. Не одному городу не удается установить прочно свою гегемонию над всеми греками, подобно тому, как Рим достиг этого над италийскими племенами. 

Все эти черты сыграют не последнюю роль как в развитии, а затем и упадка демократии в Афинах, так и в процессе установления, а затем кризиса Республики и при превращении Рима в империю.

Подробнее - на -

Объяснение: